Євген Весоловський — Вікіпедія
Євген Весоловський | |
---|---|
Народився | 13 березня 1874 Рдзава, Ґміна Тшцяна, Бохенський повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща |
Помер | 19 жовтня 1950 (76 років) Новий Санч, Малопольське воєводство, Республіка Польща[1] |
Країна | Польська Народна Республіка Республіка Польща |
Діяльність | архітектор |
Знання мов | польська |
Євген Весоловський (пол. Eugeniusz Wesołowski; 13 березня 1874, с. Рдзава, Польща — 19 жовтня 1950, Подліп'я, тепер — в межах м. Новий Сонч, Польща) — польський архітектор.
Проживав у Закопаному, де був уповноваженим будівничим. Застосовував у проєктуванні концепцію «закопанського стилю» Станіслава Віткевича і «закопанського способу» Едгара Ковача. Навчався у Станіслава Віткевича, проходив практику у Юзефа Каетана Яновського.[2]
- Участь у проєктуванні будівлі львівського Художньо-промислового музею під керівництвом Юзефа Каетана Яновського (перша половина 1890-х)[2].
- Літній театр у селі Окоцім (Польща) із застосуванням концепції «Способу закопанського» Едгара Ковача. Можливо саме за проєктом Весоловського зведено також ансамбль житлових будинків у такому ж стилі.[3]
- Пансіонат «Stamary» в Закопаному.
- Проєкт готелю біля озера Морське Око в Татрах. Виконаний 1903 року для конкурсу Товариства Татр. Серед 14 претендентів здобув третю нагороду. Водночас аналогічну третю нагороду отримав Міхал Лужецький.[4]
- Особняк Юліуша Райсса на вулиці Коновальця, 89 у Львові (1903).[5]
- Особняк Юліана Опільського на вулиці Здоров'я, 12 у Львові (1912).[6]
- Дерев'яний костел в селі Косцеліско у Польщі (1910—1916)[7].
- ↑ Zawada
- ↑ а б Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проекту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 3, 1995. — С. 32.
- ↑ Szybisty T. Sposób zakopiański i jego twórca Edgar Kováts (1849−1912) // Rocznik Podhalański. — Zakopane, 2007. — T. 10 (2003—2006). — S. 79. — ISSN 0208-4155.
- ↑ Drobne wiadomości // Architekt. — 1903. — № 2. — S. 27—28.
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 491. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ Lwów. Ilustrowany przewodnik / Pod red. J. Biriulowa. — Lwów: 2001. — S. 128. — ISBN 966-7022-26-9.
- ↑ Ruszczyk G. Drewniane kościoły w Polsce 1918—1939: tradycja i nowoczesność. — Warszawa: Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk, 2001. — S. 81. — ISBN 83-85938-14-1.
- Pinkwart М. Przewodnik po Zakopanem. — Sport i Turystyka, 1992. (пол.)
Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |