Єди-Кую — Вікіпедія

селище Єди-Кую
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Керченський район
Рада Ленінська селищна рада
Код КАТОТТГ UA01100270010050554
Облікова картка Леніне 
Основні дані
Статус із 2024 року
Площа 7.728 км²
Населення 7826 (на 2014 рік)[1]
Густота 1012.68 осіб/км²;
Поштовий індекс 98200
Телефонний код +380 6557
Географічні координати 45°17′50″ пн. ш. 35°46′21″ сх. д. / 45.29722° пн. ш. 35.77250° сх. д. / 45.29722; 35.77250
Висота над рівнем моря 38 м[2]


Відстань
Найближча залізнична станція: Сім Колодязів
До обл. центру:
 - фізична: 156 км
Селищна влада
Адреса 98200, смт. Леніне, вул. Дзержинського, 6
Карта
Єди-Кую. Карта розташування: Україна
Єди-Кую
Єди-Кую
Єди-Кую. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Єди-Кую
Єди-Кую
Мапа

Єди-Кую у Вікісховищі

Єди́-Кую́ (крим. Yedi Quyu, до 1957 року Сім Коло́дязів, з 1957 по 2023 — Ле́ніне) — селище в Україні, у Керченському районі Автономної Республіки Крим, колишній адміністративний центр Єдикуйського району.

Географія

[ред. | ред. код]

Розташоване в східній частині Криму, у північно-західній частині Керченського півострова, за 156 км. від Сімферополя. Поряд знаходиться залізнична станція Сім Колодязів Придніпровської залізниці. Є автостанція. Автобусний зв'язок з м. Щолкіне і селами району.

Населення

[ред. | ред. код]

Населення — 8,5 тис. чоловік, з яких 63,9 % — росіяни, 19,3 % — українці, 12,5 % — кримські татари.

Історія

[ред. | ред. код]

Виявлені поблизу Єди-Кую поселення доби бронзи, група скіфських курганів, рештки античного поселення III—I ст. до н. е. свідчать, що люди жили тут з давніх-давен.

Утворення селища пов'язане з будівництвом на Керченському півострові в кінці XIX ст. станції Керченської смуги Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. Відсутність води не давала можливості розвитку населеного пункту. До 22 березня 1921 р. на станції Сім Колодязів проживало 34 жителі.

25 липня 1931 р. Президія ЦВК Кримської АРСР ухвала рішення про перенесення центру Ленінського (тоді Петровського) району в село Ленінське на станції Сім Колодязів.

У довоєнні роки в Семи Колодязях почали будувати хлібоприймальний пункт, харчокомбінат, бавовняний комбінат, була відкрита середня школа.

У 1939 р. тут проживало 1683 чоловік.

Мечеть Єди-Кую Меркез Джамі

В період другої світової війни на території селища діяла підпільна організація, до складу якої входили К.Богданов, А.Беспалов, Г.Останін, А.Павленко, Е.Іванов, Г.Перемещенко. У період бойових дій на Кримському фронті (1942 рік), на станції Сім Колодязів були розташовані 6 військових польових госпіталів. У цей період тут виникло декілька великих поховань. На згадку про дислокацію одного з госпіталів на будівлі школи селища встановлена меморіальна дошка. Під час війни, через брак води село називали «Сім смертей»[3].

Територія селища звільнена в квітні 1944 року.

У післявоєнні роки поблизу селища будувалося Юзмацьке водосховище. Створювалися ставки і водосховища, бурилися бурові свердловини, протягувалася сітка водопроводів. З 1952 р. в райцентрі з'явилися перші водоколонки.

25 травня 1957 р. населений пункт при станції Сім Колодязів одержав назву Леніне з присвоєнням статусу с.м.т. Будівництво Північно-Кримського каналу дало новий поштовх для розвитку селища. Пожвавлення викликало і почало робіт по будівництву Кримської АЕС.

У 2015 році селище внесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»[4].

12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1352-VIII селище перейменоване на Єди-Кую відповідно до вимог закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».[5] Постанова набрала чинності у 2023 році.[6]

Економіка

[ред. | ред. код]
Північно-Кримський канал біля Леніне. 5 липня 2014
Зовнішні відеофайли
Військова техніка РФ рухається ешелоном з Росії вглиб Криму.Серед техніки, зокрема, ракетні установки залпового вогню «Смерч». Селище міського типу Леніне АРК Крим, 15 березня 2014 (Російське вторгнення в Україну 2014)

Основними підприємствами селища, є: АТ «Нафтобаза», Управління Північно-Кримського каналу, ОАТП «Пересувна механізована колона 128», яка обслуговує русло Північно-Кримського каналу, ДП «Райсільгоспхімія», АТ «Райпост», хлібозавод, пекарня, Управління водного господарства, Районне дорожньо-ремонтне управління, друкарня, ОАТП завод «Мелаліст» (ремонт техніки), АТП-14339, Держлісгосп, газобалонна станція, ТОВ «Інкубаційна станція», ДП «Чорноморнафтогазпром».

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

У селищі діють: 2 загальноосвітніх школи, професійно-технічне училище, бібліотека, музична школа, ДЮСШ, спортивно-туристичний клуб, районний Будинок культури, літературне об'єднання «Сирінга»; районна лікарня. Є Музей історії району, готель, відділення банків. Діє православна церква, мусульманська мечеть Єди-Кую Меркез Джамі.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

На території селища встановлений пам'ятний знак загиблим односельцям, воїнам, партизанам, підпільникам, мирним жителям; пам'ятний знак жителям району, воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганській війні.

Постаті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. Прогноз погоди в с. Ленінське. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 19 лютого 2009.
  3. (рос.) Тимченко З. Третий «штурм» Перекопа [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // Крымские известия від 27 листопада 2012 року, о 10:46.
  4. Український інститут національної пам'яті. Перелік міст та сіл до перейменування. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015.
  5. Про перейменування окремих населених пунктів та районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 червня 2024.
  6. Картка законопроекту - Законотворчість. itd.rada.gov.ua. Процитовано 25 серпня 2023.
  7. Солдат Олексій Янковський зазнав смертельних поранень внаслідок ворожого танкового обстрілу. Меморіал жертв війни (укр.). Процитовано 29 жовтня 2024.

Додаткові джерела

[ред. | ред. код]