Єдлінський привілей — Вікіпедія

Є́длінський привіле́й, або Єдлінсько-краківський привілей (пол. Przywilej jedlneńsko-krakowski) — акт, виданий 1430 року польським королем, Великим князем Литовським та Руським Ягайлом у селі Єдльна (пол. Jedlna^[1], нині Єдльня пол. Jedlnia) .

Єдлінський привілей поширив шляхетські привілеї Королівства Польщі на всі землі країни (литовські, українські та білоруські). Дія Єдлінського привілею поширювалась на Галичину, а пізніше на українські землі, що перебували в складі ВКЛ. Цей акт надавав привілеї як світським, так і церковним землевласникам і затверджував положення, за яким претендент на польський трон міг зайняти його лише в тому разі, якщо підтвердить усі привілеї шляхти, видані раніше.

Єдлінський привілей був ще одним кроком на шляху послаблення централізованої влади у Речі Посполитій. Українську (зокрема галицьку) шляхту Єдлінським привілеєм було зрівняно з польською, що практично означало зміцнення її феодальних прав щодо селянства, зокрема заміну великокнязівського та копного суду поміщицьким судом.

• Кревська унія
• Neminem captivabimus nisi iure victum

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Рад. енциклопедія історії України. — К., 1971. — Т. 2.

• Єдлінський привілей 1430 [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.