Іайдо — Вікіпедія

Іаідо
Демонстрація іайдо
Демонстрація іайдо
Спеціалізація використання зброї
Зброя іаіто, боккен
Походження Японія
Олімпіада ні

Іайдо (яп. 居合道), скорочено іай (яп. 居合) — це сучасне бойове мистецтво, яке походить від традиційної техніки іайдзюцу (яп. 居合術).

Основний акцент в іай робиться на демонстрації ката (формальних комплексів рухів), а також використанні системи рангів (дан-кю). Однак, за винятком цих аспектів, чіткої межі між «іайдо» та «іайдзюцу» з ідеологічного та технічного погляду не існує. Іайдо складається з чотирьох основних компонентів: плавного, контрольованого руху витягання меча з сая, удару або розрізання противника, чібурі (струшування крові з леза) та ното (яп. 納刀, повернення меча в сая).[1] Початківці можуть починати навчання з дерев'яним мечем (бокуто або боккен), залежно від стилю викладання конкретного інструктора, але більшість з тих, що практикує використовують меч з тупим лезом, який називається іайто[2]. Деякі досвідчені майстри іайдо використовують меч з гострим лезом (шінкен)[3].

Людей, котрі займаються іайдо, називають іайдока[4].

Походження назви

[ред. | ред. код]

Термін іайдо з'явився у 1932 році та складається з трьох ієрогліфів: 居 (і), 合 (ай) та 道 (до)[5][6]. Перші два ієрогліфи, іай (居合), походять від виразу «Цуне ні іте, кю ні авасу» (яп. 常に居て、急に合わす), що приблизно перекладається як «постійно перебуваючи (в готовності), негайно зустрічати (опозицію)»[7]. Таким чином, основний акцент у «іай» робиться на психологічному стані присутності (居), а другорядний — на швидкому витяганні меча та реагуванні на раптову атаку, гармонізуючи з нею (合).

Третій ієрогліф, 道 (до), зазвичай перекладається як «шлях» або «дорога». Отже, термін «іайдо» приблизно означає «шлях ментальної присутності та негайної реакції». Цей термін був популяризований Накаяма Хакудо. Він виник з іайдзюцу (居合術) у контексті загальної тенденції у японських бойових мистецтвах до заміни суфікса -дзюцу (術) («мистецтво») на -до (道), щоб підкреслити філософські або духовні аспекти практики.

Історія

[ред. | ред. код]

Витоки іайдо сягають батодзюцу (або іайдзюцу), яке, як вважається, було засноване майстром меча Джінсуке Хаяшізакі[ja] у період з епохи Сенґоку до початку періоду Едо (1500 роки). У період Едо виникло багато різних шкіл (рюгі[ja]) цього мистецтва.

Від періоду Мейдзі до раннього періоду Сева

[ред. | ред. код]

Після реставрації Мейдзі та ліквідація самурайського стану, політика модернізації та "європеїзації", зокрема указ про заборону носіння мечів 1876 року, завдали значного удару по різних школах іайдзюцу. Завдяки зусиллям окремих ентузіастів, традиція збереглася.

У 1886 році, під час створення стилю Кейши-рю, було розроблено 10 форм кендзюцу та 5 форм іайдзюцу (перед, зад, ліворуч, праворуч, чотири сторони), складених із різних шкіл, але вони не набули широкого поширення. Після заснування у 1895 році Великої японської асоціації бойових мистецтв (Дай Ніппон Бутокукай) тим, хто демонстрував[ja] відмінне іайдзюцу, присвоювалися звання сейреншо (пізніше ренші), кьоші та ханші, хоча ранги не встановлювалися[8]. На той час термін "іайдзюцу" був більш поширеним, ніж "іайдо", і Дай Ніппон Бутокукай використовувала саме його[9]. Іайдзюцу лише зрідка мало можливість бути представленим на різних змаганнях. На початку 20-го століття, завдяки зусиллям таких майстрів, як Хосіно Кумон (школа Хокі-рю[en], Кумамото), Ое Масаджі[ja] (школа Мусо Джікіден Ейшін-рю[en], Коті) та Накаяма Хакудо (Токіо), іайдзюцу нарешті було визнано суспільством[10].

У 1933 році Накаяма Хакудо (中山博道) реорганізував ката школи Хасеґава Ейшин-рю, створивши нову систему, яку назвав Мусо Шінден-рю[en] (夢想神伝流), і активно сприяв її поширенню. У той період лише він мав звання ханші з іайдзюцу у Бутоку Кай, тоді як кількість кьоші становила 31, а ренші — 63. Його вплив був значним і продовжує відчуватися в сучасному іайдо. Станом на березень 1941 року, незадовго до початку Тихоокеанської війни, кількість осіб зі званнями в іайдзюцу зросла до 230: 2 ханші, 50 кьоші та 178 ренші, що у 2,4 раза більше порівняно з попередніми вісьмома роками.[11]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ All Japan Kendo Federation (2009). Zen Nippon Kendo Renmei Iai – English Version Manual (PDF) (англ.).
  2. ↑ Armstrong, Hunter B. (1995) The koryu Bujutsu Experience in Koryu Bujutsu: Classical Warrior Traditions of Japan (ed. by Diane Skoss). Koryu Books. Page 31. ISBN 1-890536-04-0
  3. ↑ Draeger, Donn F.; Warner, Gordon (1982), Japanese Swordsmanship - Technique and Practice, Boston/London: Weatherhill, с. 102, ISBN 978-0-8348-0236-0.
  4. ↑ Pellman, Leonard and Masayuki Shimabukuro (2008, 2nd edition) Flashing Steel: Mastering Eishin-Ryu Swordsmanship. Blue Snake Books. Page 314—315. ISBN 978-1-58394-197-3
  5. ↑ Draeger та Warner, (1982), p. 79.
  6. ↑ Draeger, Donn F. (1974) Modern Bujutsu & Budo — The Martial Arts and Ways of Japan. (Vol. III). New York: Weatherhill. Page 55-58. ISBN 0-8348-0351-8
  7. ↑ Kim Taylor (April 2010). An Introduction to Iaido: Its Purpose and Benefits. The Iaido Journal. ejmas.com. Процитовано 27 травня 2014.
  8. ↑ 池田清代『居合道名人伝 上巻』54頁、251頁、スキージャーナル
  9. ↑ 国立国会図書館デジタルコレクション. dl.ndl.go.jp (яп.). Процитовано 2 лютого 2025.
  10. ↑ 日本大百科全書(ニッポニカ). 居合術(いあいじゅつ)とは？ 意味や使い方. コトバンク (яп.). Процитовано 2 лютого 2025.
  11. ↑ 日本大百科全書(ニッポニカ). 居合術(いあいじゅつ)とは？ 意味や使い方. コトバンク (яп.). Процитовано 2 лютого 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іайдо&oldid=44534750