Імміграція до Франції — Вікіпедія

Населення іммігрантів у Франції з 1921 по 2015 рік
За даними INSEE 2019[1]

Згідно з Французьким інститутом статистики (INSEE), у 2014 році у Франції налічувалося близько 6 мільйонів іммігрантів (людей, народжених не у Франції), що становить 9,1 % від загальної кількості населення. Євростат має більший показник — 7,9 мільйонів, що відповідно становить 11,8 % всього населення країни.[2][3] Таким чином, Франція посідає сьоме місце у світі за кількістю іммігрантів, після Сполучених Штатів (45,8 мільйона), Росії (11), Німеччини (9,8), Саудівської Аравії (9,1)), Об'єднаних Арабських Еміратів (7,8), Великої Британії (7,8).[4]

Французи мають тенденцію дуже переоцінювати кількість іммігрантів. Так, за результатами дослідження, що було проведене британським виданням The Guardian та агентством Ipsos у 2014 році, французи вважають, що населення складається з 28 % іммігрантів, що майже втричі більше реальної кількості.[5]

Поняття

[ред. | ред. код]

За визначенням INSEE, іммігрантом є іноземець, що народився закордоном і перетнув кордон Франції для того, щоб довгостроково оселитися тут.[6] Проте, за визначенням ООН, це «особа, що проживає в іншій країні, ніж вона була народжена». Саме через це є відмінності у показниках Євростату та інституту статистики. Адже згідно з визначенням останнього, народжені закордоном французи не є іммігрантами.[7]

Отримання громадянства

[ред. | ред. код]
Докладніше: Французьке громадянство

Існує кілька варіантів отримання французького громадянства. Французьке громадянство автоматично присвоюється[8]:

  • дітям, один з батьків яких — француз. Зокрема усиновленим дітям, в момент їх повного усиновлення (фр. Adoption plénière).
  • дітям, народженим у Франції, як мінімум один з батьків яких народився у Франції. У тому числі дітям, батьки яких невідомі, батьки яких не мають або не можуть передати своїй дитині свого громадянства;
  • дітям, народженим у Франції від батьків-іммігрантів після досягнення повноліття, але якщо на момент повноліття вони проживають у Франції, і знаходилися у Франції як мінімум 5 років з моменту досягнення ними віку 11 років.

При деяких умовах, французьке громадянство може бути присвоєно:

  • іноземцям, чоловік чи дружина яких має французьке громадянство.
  • іноземцям, які подали досьє про прохання французького громадянства на розгляд компетентним органам.

У 2009 році кількість натуралізованих осіб сягнуло 135 000, які переважно були з Магрибу (41,2 %).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Immigrés, étrangers - Insee. www.insee.fr (фр.). Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 31 травня 2019.
  2. ↑ Recensement 2015 [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.], insee.fr
  3. ↑ Foreign-born population by country of birth, 1 January 2014 [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.], Eurostat, 2014
  4. ↑ United Nations Population Division | Department of Economic and Social Affairs | Trends in International Migrant Stock: The 2013 Revision (PDF). Organisation des Nations unies. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2015.
  5. ↑ Alberto George Nardelli Arnett (29 жовтня 2014). Today's key fact: you are probably wrong about almost everything ((англ.)) . The Guardian. ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 5 червня 2019. {{cite journal}}: стрип-маркер templatestyles в |lang= на позиції 1 (довідка)
  6. ↑ HCI (2013). Mots de l'intégration. site du Haut Conseil à l'intégration. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 28-11-2013..
  7. ↑ Pison, 2010.
  8. ↑ Громадянство Франції. news.eurabota.ua. ІА "ЄУРАБОТА". 30.03.2018. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 4 червня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Імміграція_до_Франції&oldid=44491528