Індустріалізація УРСР 1920—1930-х років — Вікіпедія

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української СРР з кінця 1920-х років до 1941 р.

Індустріалізація Української СРР кардинально змінила соціально-економічні процеси, а також, у великій мірі, менталітет українського народу в ХХ столітті.

• Відхід від Нової економічної політики
• Загальна індустріалізація СРСР
• Курс на «прискорене соціалістичне будівництво»
• Сталінський курс «великого перелому»

Політика «соціалістичної індустріалізації» Української СРР відповідала загальносоюзному курсу.

«Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

Йосип Сталін у доповіді 1931 р.

Курс на індустріалізацію узято на XIV з'їзді ВКП(б) (1925), який затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29 — 1932/33 роки. XI з'їзд більшовиків України пройшов під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію. З'їзд затвердив п'ятирічний план для Української СРР.

Українська СРР визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР, оскільки саме в ній знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії.

У 1 п'ятирічці, 300 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській СРР.

Ставилася основна мета — забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна і т. ін.).

Індустріалізація Української СРР, як і всього Радянського Союзу, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними.

Індустріалізація супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання» у всіх галузях народного господарства.

Методи індустріалізації:

• підвищення продуктивності праці;
• вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування)
• поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);
• інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість);
• інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. ін.

Протиріччя індустріалізації:

• поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;
• нещадна експлуатація трудових ресурсів;
• експлуатація і Голодомор;
• участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

Також разом з будівництвом нових промислових підприємств була істотно реформована система освіти: збільшена технічна письменність кадрів, розширена номенклатура професій.

З кінця 1920-х років до 1941 р. в Українській СРР побудовано сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.

Головні новобудови:

• Дніпрогес;
• Запоріжсталь;
• Криворіжсталь;
• Азовсталь;
• Харківський тракторний завод.
• Новокраматорський машинобудівний завод та ін.

В ході «сталінської індустріалізації» в Українській СРР капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:

• Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;
• Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;
• Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;
• Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. Карла Лібкнехта тощо.

Велику популярність придбали в 1930-і роки окремі приклади «трудового героїзму».

• Олексій Стаханов — у вугільній промисловості;

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників добув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн на 1 вибійника, в 14,5 рази перекривши норму видобутку. Прикладу Стаханова стали слідувати інші виробничники. Подвиг Стаханова поклав початок поняттям «стахановці» та «стахановський рух» на всій території СРСР.

• Парасковія Ангеліна — в тракторній промисловості;
• Макар Мазай — в металургії.

У кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР.

Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

• 1940 року рівень промислового виробництва збільшився всемеро порівняно з 1913 роком;
• за обсягами виробництва важкої промисловості Українська РСР обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великої Британії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);
• Українська РСР з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

• Донецька промисловість (1926–1938)

• Індустріалізація в дніпровському варіанті (Дніпрогес)
• Історія будівництва ДніпроГЕСу [Архівовано 1 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Історія Запоріжсталі [Архівовано 3 серпня 2010 у Wayback Machine.]
• Історія Харківського тракторного заводу [Архівовано 5 листопада 2010 у Wayback Machine.]

• Радянська модернізація України