Іофе Веніамін Вікторович — Вікіпедія

Веніамін Вікторович Іофе
Народився29 червня 1938(1938-06-29)
Уфа, СРСР
Помер20 квітня 2002(2002-04-20) (63 роки)
Санкт-Петербург
ПохованняСанкт-Петербург
ГромадянствоСРСР СРСРРосія Росія
Діяльністьправозахисник, історик
Відомий завдякидослідник історії політичного терору в СРСР
Alma materЛенінградський хіміко-технологічний інститут
Знання мовросійська
У шлюбі зФліге Ірина Анатоліївна

Веніамі́н Ві́кторович Іо́фе (рос. Вениамин Викторович Иофе, 1938—2002)  — російський правозахисник, історик, публіцист.

Біографія

[ред. | ред. код]

З 1938 року жив у Ленінграді. Закінчив Ленінградський хіміко-технологічний інститут (1962), аспірант Ленінградського НДІ синтетичного каучуку (1962—1964).

Автор статей про перспективи розвитку демократії в СРСР, опублікованих у самвидавному суспільно-політичному журналі «Колокол» (Ленінград) — органі «Спілки комуністів». Будучи членом підпільної марксистської групи, розповсюджував серед ленінградських студентів летючки із закликами до боротьби з радянською бюрократією[1]. Засуджений 26 листопада 1965 року Ленміськсудом за ст. 70 ч. 1 і 72 КК РРФСР за антирадянську агітацію та пропаганду до 3 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Відбував покарання у виправно-трудовому таборі в Мордовській АРСР. Звільнений 1968 року.

У 1969—1990 роках працював інженером на підприємствах Ленінграда. Публікував статті з історії політичної опозиції в СРСР у самвидавних збірниках «Память», «Сумма» під псевдонімами С. Пєсков і С. Д. Рождественський.

Один з ініціаторів створення товариства «Меморіал», з 1989 року співголова Санкт-Петербурзького товариства «Меморіал». Згодом організував і очолив Науково-інформаційний центр «Меморіал» (1992), був його директором і головним редактором видавництва, науковим керівником серії «Історичні збірники» й альманаху «Вісник „Меморіалу“».

Вивчав історію політичних репресій у Північно-Західному регіоні СРСР. Ініціатор встановлення в Санкт-Петербурзі на Троїцькій площі пам'ятника жертвам політичних репресій «Соловецький камінь»[2]. Розшукував і досліджував місця розстрілів під Санкт-Петербургом (урочище Койранкангас) і Медвеж'єгорськом у Карелії (1989—1992). Під час спільної експедиції з Іриною Фліге (Санкт-Петербург), Юрієм Дмитрієвим (Петрозаводськ) дослідники віднайшли місце масових розстрілів людей — урочище Сандармох у Медвеж'єгорському районі (1997), де 27.10. — 4.11.1937 розстріляно 1111 в'язнів найбільшого в період Великого терору етапу Соловецької тюрми особливого призначення, серед них були сотні українців, зокрема й багато відомих митців з покоління «розстріляного відродження» (2004 року зусиллями світового українства там встановлено пам'ятник Козацький хрест «Убієнним синам України»). Сприяв у підготовці науково-документального 3-томника «Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії», виданого в Україні (1997—1999).

Помер 2002 року в Санкт-Петербурзі, похований на Красненькому кладовищі.

Пам'ять про Веніаміна Іофе вшановано виданням книжки (збірника статей, виступів, есе) 2003 року, відтоді НІЦ «Меморіал» проводить також щорічні біографічні читання «Право на ім'я: біографіка 20-го століття».

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Автор понад 100 статей з історії ГУЛАГу й суспільно-політичної опозиції в СРСР.

  • Соловки. Большой побег 1928 года. Труды Морской арктической комплексной экспедиции. Вып. IX: Соловецкие острова Т. 2: Остров Большая Муксалма. — М., 1996. С. 214—217.(рос.)
  • К пятидесятой годовщине Постановления оргбюро ЦК ВКП(б) «О журналах „Звезда“ и „Ленинград“ от 14 августа 1946 года» // Звезда. — 1996. — № 8. — С. 25.(рос.)
  • Большой террор и имперская политика СССР: По следам большого соловецкого расстрела 1937 года // Посев (Москва) — 1997. № 5. С. 35—37.(рос.)
  • Соловецкий расстрел 1937 года. Мемориальное кладбище Сандормох. 1937: 27 октября — 4 ноября. — СПб., 1997.(рос.)
  • Соловецкий расстрел 1937 года. Остання адреса. Т. 1. — К., 1997. С. 28—30.(рос.)
  • Дни памяти: Сандормох — Соловки. Мемориал: Информационный бюллетень Правления Международного историко-просветительского благотворительного и правозащитного общества «Мемориал». 1999. № 13. С. 28—33.(рос.)
  • Большой Соловецкий побег 1925 года. Новая Польша (Варшава). 2002. № 7—8. С. 75—78.
  • Архив МВД КАССР как источник изучения истории политических репрессий 1920—1930-х гг. Отчёт по результатам работы бригады историко-архивной комиссии ЛО «Мемориал» в архиве МВД КАССР 29.10—02.11.1990 г. в Петрозаводске. Конференция «Соловецкие лагеря особого назначения». — Ленинград, 10—11 декабря 1990.(рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Т 1. — К. : Сфера, 2003. — С. 11
  2. Идея поставить камень с Соловков принадлежит Вениамину Иофе. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 11 листопада 2017.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії: В 3 т. / Редкол.: I. Драч., В. Пристайко, О. Пшенніков, Ю. Шаповал, С. Шевченко; Служба безпеки України та ін. — Київ: Сфера.
    • Т. 1 / Упоряд.: П. Кулаковський, Г. Смирнов, Ю. Шаповал. — 1997. — 325 с.: iл. ISBN 966-7267-12-1
    • Т. 2 / Упоряд.: П. Кулаковський, Ю. Шаповал. — 1998. — 286 с.: iл. ISBN 966-7267-46-6
    • Т. 3 / Упоряд.: П. Кулаковський, Ю. Шаповал. — 1999. — 394 с.: iл. ISBN 966-7267-56-3
  • Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5
  • Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — 592 с.: іл. ISBN 978-966-2530-59-9

Посилання

[ред. | ред. код]