Абатство — Вікіпедія

Аба́тство (лат. abbatia, ісп. abadía, італ. abbazia) — у західному християнстві канонічний і автономний монастир, в якому мешкає не менше 12 ченців під головуванням абата (у випадку черниць — абатиси)^[1].

Абатства підпорядковувалися лише єпископу, а іноді безпосередньо Папі Римському.

Абатствами були найбільші та найбагатші монастирі. Нерідко абатства володіли значними маєтностями.

Виникли в VI столітті й за середньовіччя активно впливали на релігійне, економічне та політичне життя держав Західної Європи.

Частина абатств була ліквідована в період Реформації та під час революцій. Але в католицьких країнах частина абатств існує досі.

• Birt, Henry. Abbey [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.
• Абатство [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 10. — ISBN 966-00-0734-5.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Абатство [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абатство