Аделантадо — Вікіпедія

Аделантадо (ісп. Adelantado) — військовий титул іспанської знаті, що була на службі короля Іспанії під час завоювань нових земель у XV—XVII століттях. Аделантадо виконували роль намісника короля та судді у регіонах, що були недавно відкриті або завойовані. Ці регіони ще не належали до іспанських віце-королівств і аделантадо підпорядковувались лише Раді Індій, установі яка володіла законодавчою, виконавчою та судовою владою в іспанських колоніях.

Історія

Термін виник у період Реконкісти. Походить від іспанського виразу «por adelantado», що буквально означає «попереду» (тобто «той, що йде попереду»). У цей час титул був рівнозначний з титулом префект міста. Аделантадо були управителями щойно відвойованих у мусульман міст. Найраніший відомий аделантадо був призначений Альфонсо X у 1253 році у щойно завойованій території «Ла-Фронтера» (Андалусія). Юридично посада аделантадо була прописана у збірнику законів Сім Партид. Згідно з ним аделантадо виконував виконавчу та судову владу від імені короля на призначеній йому області.

У 1503 році титул аделантадо наданий Алонсо Фернандесу де Луго на його нащадкам після завоювання Канарських островів.

У Добу великих географічних відкриттів поняття аделантадо було видозмінене. Під час колонізації Америки та Азії власники титулу несли різні повноваження у залежності від кожного окремого випадку. Також одні персони отримали титул з правом спадковості, в інших титул ліквідовувався після смерті носія.

Першим конкістадором, який отримав титул аделантадо, був Бартоломео Колумб, брат Христофора Колумба. Він управляв островом Еспаньйола (Гаїті) у 1494—1498 роках, коли його брат повернувся в Іспанію. Згодом його титул успадкував Дієго Колон.

Інші конкістадори, що отримали титул:

1512: Хуан Понсе де Леон, Флорида і Біміні, повернутий в 1524 році його сином, Луїсом.
15??: Родріго де Бастідас, Панамський перешийок і Санта-Марта
1514: Васко Нуньєс де Бальбоа, Південні моря.
1518: Фернан Магеллан, Острови прянощів та Дієго Веласкес де Куельяр, Юкатан і Косумель.
1527: Панфіло де Нарваез, Флорида.
1527: Педро де Альварадо, Гватемала.
1529: Франсіско Пісарро, Перу і Педро де Мендоса, Аргентина.
1535: Педро Фернандес де Луго, Санта-Марта (як син Алонсо Фернандес де Луго, аделантадо Тенерифе і Ла-Пальма).
1537: Ернандо де Сото, Флорида.
1540: Альваро Нуньєс Кабеса-де-Вака, Ріо-де-ла-Плата.
1549: Педро де Вальдивія, Чилі.
1565: Педро Менендес де Авілес, Флорида.
1571: Мігель Лопес де Легаспі, Іспанська Ост-Індія.
1595: Альваро Менданья де Нейра, а після його смерті його дружина Ісабель Баррето, Соломонові острови.

Посилання

Ayala, Manuel Josef de. Diccionario de gobierno y legislación de Indias. (Madrid: Ediciones de Cultura Hispánica, 1988) ISBN 84-7232-449-4
Fisher, Lillian Estelle. Viceregal Administration in the Spanish American Colonies. Berkeley, University of California Press, 1926.
García Añoveros, Jesús María. Don Pedro de Alvarado: las fuentes históricas, documentación, crónicas y biblografía existente [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.], Mesoamérica, vol. 13 (June 1987), pp. 243–282. CIRMA: Antigua Guatemala, Guatemala ISSN 0252-9963, OCLC 7141215 (ісп.)
Jular Pérez-Alfaro, Cristina. Los adelantados y merinos mayores de León (siglos XIII—XV). (León: Universidad de León) ISBN 84-7719-225-1
O'Callaghan, Joseph F. O. A History of Medieval Spain. (Ithaca, Cornell University Press, 1975) ISBN 0-8014-0880-6
Pérez-Bustamante y González de la Vega, Rogelio. El gobierno y la administración de la Corona de Castilla. (Ediciones Aldecoa, 1976) ISBN 84-7009-188-3
Vargas Pereira, Marco Vinicio. «El adelantantamiento en el Derecho Indiano.» (Thesis, Universidad de Costa Rica, 1998)
Vázquez Campos, Braulio. Los adelantados mayores de La Frontera o Andalucía (siglos XIII—XIV). (Seville: Diputación Provincial de Sevilla, 2006) ISBN 84-7798-230-9