Адміністративне право — Вікіпедія

Адміністрати́вне пра́во — це самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності суб'єктів публічного адміністрування щодо забезпечення прав та свобод, інтересів суспільства та держави, а також реалізації управлінських функцій держави та місцевого самоврядування в соціально-економічних, адміністративно-політичних сферах.

Адміністративне право регулює діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій. Є обов'язковим інструментом здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Норми адміністративного права складаються під впливом цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права.

Державне управління — це діяльність органів виконавчої влади, яка полягає в забезпеченні виконання законів та інших нормативно-правових актів усіма суб'єктами держави. Адміністративне право інколи називають «правом управління», або «управлінським правом». Адміністративне право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета регулювання, юридичною своєрідністю (особливим методом регулювання) та структурними особливостями, тобто системою розташування нормативного матеріалу.

Адміністративне право створює правовий режим для здійснення управлінських функцій, що є найважливішою умовою впорядкованості сфери державного управління. Закріплення в юридичних нормах правил поведінки, тобто яким чином слід діяти в конкретній ситуації, від чого слід утриматися, що робити категорично заборонено тощо, надає управлінським відносинам юридичного характеру, перетворює неправові відносини на формально обумовлені.

Але адміністративне право регулює не всі суспільні відносини у сфері державного управління, а тільки ті, що є предметом регулювання адміністративного права. Тобто такими, де від імені держави виступає компетентний суб'єкт виконавчої влади (орган, посадова особа), саме з метою виконання нормативних приписів держави.

Поняття адміністративного права як галузі права ширше поняття адміністративного законодавства, яке є складовою частиною законодавства України. Адміністративне право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, а адміністративне законодавство — це система правових актів, в яких ці норми знаходять своє втілення.

Предметом правового регулювання адміністративного права України є суспільні відносини управлінського характеру між публічною адміністрацією та об'єктами публічного управління, які виникають у сфері владно-розпорядчої діяльності, надання адміністративних сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини.

Адміністративно-правовий метод регулювання — це сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовуються органами виконавчої влади держави в процесі право-застосовної діяльності для забезпечення регулювального впливу норм адміністративного права на управлінські суспільні відносини.

Регулятивні засоби:

• приписи — вказівки щодо обов'язкового вчинення певних дій;
• заборони — покладення юридичного обов'язку утримуватися від вчинення певних дій;
• дозволи — надання можливості вчинити певні дії або ж утриматися від їх вчинення на власний розсуд.

Для адміністративно-правового регулювання як основний засіб регулювання використовується припис. Але для регулювання «горизонтальних» адміністративно-правових відносин використовуються методи узгодження, координації та договірний метод.

Для адміністративно-правового регулювання притаманна юридична нерівність сторін. Відокремлюють наступні особливості регулювання.

• Адміністративно-правове регулювання передбачає нерівність волі сторін: волевиявлення суб'єкта домінує над волевиявленням об'єкта управління.
• Суб'єкт управління, зазвичай, наділений державно-владними повноваженнями щодо об'єкта управління.
• Суб'єкт управління, зазвичай, має право видавати юридично-владні приписи, які зобов'язаний виконувати об'єкт управління.
• Адміністративно-правові відносини — це односторонні відносини, тобто коли право на боці суб'єкта, а обов'язок — на боці об'єкта управління. Проте це не звільняє суб'єкта управління від обов'язку діяти згідно з приписами чинного законодавства.

За суб'єктним складом розрізняють відносини:

• субординації, підпорядкованості — управлінські відносини між різними органами виконавчої влади по вертикалі, тобто коли один із них організаційно підпорядкований іншому (між вищими і нижчими органами). Наприклад, МВС України і окремі його структурні підрозділи, територіальні органи внутрішніх справ.
• узгодження, координації та міжструктурної кооперації — управлінські відносини між непідпорядкованими один одному органами виконавчої влади. Наприклад, між окремими міністерствами, УМВС України різних областей.
• між територіальними органами виконавчої влади та підприємствами, установами, організаціями місцевого підпорядкування.
• між органами виконавчої влади держави і недержавними організаціями.
• між органами виконавчої влади держави і громадянами. В усіх цих відносинах однією із сторін завжди є орган виконавчої влади, або уповноважена ним посадова особа, який здійснює від імені держави покладені на нього відповідні функції і наділений владними повноваженнями.

Адміністративно-правові відносини також класифікують:

• за характером зв'язків;
• за змістом;
• за цільовим призначенням;
• за способом захисту.

Джерела адміністративного права — це форми втілення його норм. Джерелом адміністративного права є нормативно-правовий акт органу законодавчої або виконавчої влади держави, що містить адміністративно-правові приписи, за допомогою яких здійснюється регулювання виконавчо-розпорядчої діяльності.

Якщо в правовому акті поряд із нормами адміністративного права містяться норми інших галузей права, то для адміністративного права він буде джерелом у тій частині, яка містить адміністративно-правові приписи. Основою для класифікації джерел адміністративного права є їх юридична сила.

Виокремлюють наступні джерела адміністративного права:

• Конституція України — має для адміністративного права установчий характер, оскільки містить ряд приписів, які є вихідними для нього. Так, в Основному Законі визначається статус Президента України, структуру Кабінету Міністрів України, закріплюється система органів державної виконавчої влади тощо. Норми адміністративного права деталізують, конкретизують загальні положення конституційного права щодо системи виконавчої влади і регулюють на цій основі практичну діяльність її органів, визначають їх компетенцію, закріплюють права і обов'язки громадян у сфері державного управління, забезпечують їх практичну реалізацію адміністративно-правовими засобами, а також охорону і захист їх від протиправних посягань. Тобто деякі напрямки державного управління охоплюються водночас конституційним і адміністративним правами при пріоритеті норм конституційного права, відмінність між ними інколи полягає лише в обсязі регулювання (загальне і спеціальне).
• Закони — є найістотнішим джерелом адміністративного права, оскільки вони закріплюють механізм реалізації державної виконавчої влади.
• Укази і нормативні розпорядження президента України.
• Постанови і нормативні розпорядження Кабінету Міністрів України.
• Міжнародні договори і угоди, виконавчі приписи до них.
• Акти центральних органів виконавчої влади України — міністерств, державних комітетів.
• Акти місцевих державних адміністрацій.
• Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.

Цивільне право регулює, переважно, майнові відносини. Однак, частина майнових відносин регулюється нормами адміністративного права, наприклад, питання щодо перерозподілу державного майна. В окремих випадках захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку^[1].

Розмежування між нормами цих галузей права проводиться з урахуванням особливостей цивільно-правового (рівності сторін) і адміністративно-правового (нерівності сторін) регулювання. За предметом регулювання таке розмежування не завжди можливе.

Не можна застосовувати цивільні правові норми для врегулювання майнових відносин між суб'єктами, один з яких адміністративно підпорядковується іншому.

Органи виконавчої влади реалізують у своїй діяльності основні повноваження держави — власника загальнодержавної власності, який не є юридичною особою — основною стороною цивільно-правового регулювання. Якщо орган виконавчої влади використовує права юридичної особи, то він втрачає при цьому властивості владного суб'єкта держави і стає звичайним учасником майнових відносин, які регулюються нормами цивільного права.

Система адміністративного права — це його внутрішня побудова та взаємозв'язки між окремими нормами, частинами та адміністративно-правовими інститутами.

Адміністративне право складається з двох частин:

• Загальна частина поєднує норми, що мають загальний характер і властиві для всієї системи державного управління, для всіх його галузей і сфер. Тобто норми, які закріплюють:
  • основні принципи здійснення державного управління;
  • адміністративно-правовий статус суб'єктів адміністративного права;
  • форми і методи здійснення управлінської діяльності;
  • відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень;
  • порядок адміністративно-процесуальної діяльності;
  • порядок забезпечення законності в державному управлінні.
• Особлива частина конкретизує норми Загальної частини, виходячи із специфічних умов їх застосування, наприклад, в межах певної галузі державного управління.

В адміністративному праві розрізняють наступні правові інститути:

• суб'єкти адміністративного права;
• акти управління;
• адміністративна відповідальність;
• контроль та нагляд;
• державна служба;
• правовий статус громадян.

Адміністративне право поділяється також на:

• матеріальну частину, в якій норми адміністративного права закріплюють систему органів виконавчої влади держави, їх компетенцію, структуру, а також права і обов'язки громадян, підприємств, установ, організацій, посадових осіб у сфері державного управління;
• процесуальну частину', в якій норми регламентують порядок реалізації матеріальних норм, процедуру їх здійснення у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності. Процесуальні адміністративно-правові норми часто встановлюють порядок реалізації матеріальних норм також інших галузей права. Адміністративне право не має єдиного універсального процесу, як в кримінальному та цивільному праві (кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне право).

• Законодавство України
• Адміністративна діяльність
• Адміністративне процесуальне право
• Адміністративне судочинство
• Глобальне адміністративне право
• Закон України «Про адміністративну процедуру»

• Адміністративне право України. Повний курс: підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с. https://www.academia.edu/36801424/Адміністративне_право_України_Повний_курс
• Адміністративне право. Загальна частина. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 216 с.
• Адміністративне право: навч. посіб. / В. В. Середа, З. Р. Кісіль, Р.-В. В. Кісіль; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Львів, 2015. — 519 c.
• Бевзенко В. М., Смокович М. І. Адміністративний процес України: теорія, практика. Підручник. Київ: Видавничий дім "Дакор", 2024. 1256 с.
• Бородін І.Л. Адміністративне право України : підручник. К.: Алерта, 2019. 548 с.
• Булкат М. С. Сучасні тенденції розвитку адміністративного права України: навчальна дисципліна: підручник. Київ: Норма права, 2023. 500 с.
• Васильєв С. В. Звернення до суду: алгоритм процесуальних дій (адміністративна юрисдикція): навчальний посібник. Київ: Алерта, 2021. 342 с.
• Загальне адміністративне право. Підручник. Видання друге. / Бевзенко В.М., Коломоєць Т.О., Миронюк Р.В., Мельник Р.С., Лученко Д.В. та інші. Київ: Видавничий дім "Гельветика", 2023. 688 с.
• Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар. Вид. 2-ге, перероб. та доп. / за заг. ред. д.ю.н., професора, академіка Академії наук Вищої школи України М. М. Ясинка. Київ : Алерта, 2024. 780 с. ISBN 978-617-566-824-5
• Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.
• Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України. Станом на 26 липня 2024. / За заг. ред. Чубенка А. Г.  Київ: Видавничий дім «Професіонал», 2024.  654 с.
• Науково-практичний коментар кодексу України про адміністративні правопорушення / Р. А. Калюжний та ін.  Видання п'яте, із змінами та доповненнями станом на 10 вересня 2013 р. Київ : Алерта, 2013.  976 с.
• Захист прав людини адміністративно-правовими засобами. Законодавство. Судова практика. Зразки документів / за заг. ред. С. В. Пєткова. Київ: Юрінком Інтер, 2024. 456 с.
• Пєтков С. В. Предмет адміністративного права — константа в процесі трансформації суспільно-політичних відносин / С. В. Пєтков // Публічне право. — 2016. — № 1. — С. 35-42. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pp_2016_1_6

• Адміністративне законодавство [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія : у 30 т. / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — 2016. — Т. 1 : А — Акц. — 592 с. — ISBN 978-617-7238-39-2.
• Адміністративне право [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Адміністративне право [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.