Акутаґава Рюноске — Вікіпедія

Заголовок цієї статті — японське ім'я, в якому прізвище Акутаґава традиційно записане перед особовим ім'ям Рюноске.
Акутаґава Рюноске
яп. 芥川 龍之介
Акутаґава Рюноске
Ім'я при народженніСінбара Рюноске
ПсевдонімАкутаґава Рюноске
Суміе Досюдзін
Ґакі
Народився1 березня 1892(1892-03-01)[1][2][…]
Токіо[d], Японія[4][1]
Помер24 липня 1927(1927-07-24)[4][1][…] (35 років)
Tabatad, Район Кіта, Токіо, Японія[5]
·передозування ліків
Країна Японія
Діяльністьписьменник, прозаїк-романіст, сценарист, журналіст, літературний критик, поет, новеліст
Alma materТокійський університет
Мова творівяпонська
Роки активностіз 1914
Жанрповість, новела
Magnum opusThe Nosed, Расьомон, Hell Screend, In a Groved, Spinning Gearsd і Павутинка
Конфесіябуддизм
РодичіTeruko Akutagawad, Takatoshi Akutagawad, Mamiko Akutagawad, Yoshitoshi Kuzumakid, Ruriko Akutagawad, Zengorō Tsukamotod і Mitsuko Kusabued
У шлюбі зFumi Akutagawad
ДітиHiroshi Akutagawad і Yasushi Akutagawad
CMNS: Акутаґава Рюноске у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Акутаґа́ва Рюно́ске[7] (*1 березня 1892 — †24 липня 1927) — японський письменник періодів Мейдзі і Тайсьо.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника торгував молоком, мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске з'явився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, якщо дитина народилася, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була у шлюбі, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд через смерть старшої дочки, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом Рюноске всиновили[8].

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні[8]. Рюноске закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати[8]. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».

Літературна кар'єра

[ред. | ред. код]

Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії[8].

У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини[8].

Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.

Самогубство

[ред. | ред. код]

Після написання повісті «Каппа» (1927; в українському перекладі — «У країні водяників»), а також заповітних творів «Хаґурума» та «Життя ідіота» Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів і знайомих, але не стало для них несподіванкою.

Впливи

[ред. | ред. код]

Дослідники звертають увагу на вплив Достоєвського на творчість Рюноске[9].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Творчість Акутаґави мала величезний вплив на пізнішу японську літературу. У 1935 році, в пам'ять про загиблого письменника, японський драматург Кікуті Кан заснував Премію імені Акутаґави, призначену для підтримки молодих талантів у японській літературі. Двічі на рік проводився відбір творів, найкращі з яких друкувалися у журналі «Весни та осені літературного мистецтва». Першим лауреатом став Ісікава Тацудзо. За кількістю художніх перекладів Акутаґава займає одне з перших місць серед японських письменників.

Основні твори

[ред. | ред. код]
Рік Японська назва Українська назва
1914 老年 Ронен Старість
1915 羅生門 Расьомон Расьомон
1916 鼻 Хана Ніс
芋粥 Імоґаю Бататова каша
煙草と悪魔 Табако то акума Тютюн і диявол
1917 戯作三昧 Ґесакудзанмай Зачитуючись оповіданнями
1918 蜘蛛の糸 Кумо но іто Павутинка
地獄変 Дзіґокухен Муки пекельні
邪宗門 Дзясюмон Погани
1919 魔術 Мадзюцу Чаклунство
1920 南京の基督 Нанкун но Кірісуто Нанкінський Христос
杜子春 То Сісюн Ду Цзичунь
アグニの神 Аґуні но камі Бог Аґуні
1921 藪の中 Ябу но нака У чагарнику
1922 トロッコ Торокко Вагонетка
1927 玄鶴山房 Ґенкан санбо Кабінет Ґенкана
侏儒の言葉 Сюдзю но котоба Слова пігмея
文芸的な、あまりに文芸的な Бунґейтекі-на, амарі ні бунґейтекіна Літературне, занадто літературне
河童 Каппа У країні водяників
歯車 Хаґурума Зубчасті колеса
或る阿呆の一生 Ару ахо но іссьо Життя ідіота
西方の人 Сейхо но хіто Західна людина

Переклади

[ред. | ред. код]

Зарубіжні переклади

[ред. | ред. код]

На білоруську мову «Брама Росьомон», «Павутинку» та «Ніс» переклав Володимир Шатон[10]. На російську мову твори Рюносуке перекладали Володимир Гривнін, Аркадій Стругацький, Наталія Фельдман-Конрад. На чеську мову твори письменника перекладали Власта Гільська[11][12] і Ян Левора[13].

Українські переклади Акутаґави

[ред. | ред. код]

Перша публікація Акутаґави з'явилася в Україні в перекладі Івана Дзюба. Це було оповідання «Мандарини», опубліковане «Літературною Україною» 21 березня 1969 року. Оповідання «Павутинка», сценка «Три скарби» та оповідання «Жаби» в його ж таки перекладі були надруковані в сьомому числі часопису «Всесвіт» за 1970 рік.

Через рік збірка новел Акутаґави вийшла як одинадцятий випуск серії «Зарубіжна новела» (зміст цієї збірки див. у статті про цю серію).

Останнім часом вийшло ще кілька збірок цього автора.

  • Акутаґава Рюноске. Павутинка. Вибрані новели. Львів: Піраміда, 2006, 228 с. Переклав з японської І. П. Дзюб. ISBN 966-8522-71-0. Книжка вийшла в рамках проекту «Приватна колекція» та увійшла до серії «Майстри українського перекладу». Зміст:
    • Расьомон
    • Ніс
    • Хусточка
    • Жаби
    • Павутинка
    • Муки пекельні
    • Новочасне вбивство
    • Мандарини
    • Свято хризантем
    • Нанкінський Христос
    • У чагарнику
    • Генерал
    • Усмішка богів
    • Три скарби
    • Вагонетка
    • Сад
    • Панна Ронокумія
    • Уклін
    • Грудка землі
    • Дивовижний острів
    • Любовний роман (або «Кохання — понад усе»)
    • У країні водяників
    • Життя ідіота
  • Акутаґава Рюноске. Усмішка богів. Вибрані новели. Львів: Піраміда, 2008, 216 с. Переклав з японської І. П. Дзюб. ISBN 978-966-441-068-4. Книжка також вийшла в рамках проекту «Приватна колекція» та увійшла до серії «Майстри українського перекладу». Зміст:
    • Бататова каша
    • Тютюн і диявол
    • Доля
    • Mensura Zoili
    • Один день у житті Оісі Кураноске
    • Нерозділене кохання
    • Учитель Морі
    • Новочасний чоловік
    • Дракон
    • Сумнів
    • Осінь
    • Тінь
    • Підкидьок
    • Усмішка богів
    • Повість про віддяку за добро
    • Десятиєнова банкнота
    • Оселя Ґенкаку
    • Зубчасті колеса
  • Акутаґава Рюноске. Брама Расьомон. Новели, есеї. Харків: Фоліо, 2009, 512 с. Переклав з російської В. С. Бойко. ISBN 978-966-03-4526-3 (книжка виходила в кількох різних палітурках; кожне таке видання має окремий ISBN, але склад збірки і навіть пагінація ідентичні). Книжка увійшла до серії «Бібліотека світової літератури». Зміст:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 34. — ISBN 978-2-221-06888-5
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Акутагава Рюноскэ // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ японська Вікіпедія — 2001.
  6. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Поширене написання прізвища письменника — Акутаґава Рюноске.
  8. ↑ а б в г д Рюноскэ Акутагава. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 5 березня 2016. [Архівовано 2016-04-03 у Wayback Machine.]
  9. ↑ (рос.) Рехо К. Творчество Достоевского и японская литература конца XIX в. // Русская классика в странах Востока. Сб.ст. М.: Наука, 1982. 150—162.
  10. ↑ (біл.) Брама Расё; Нос; Павуцінкі (перакладчык — У. Шатон) // Далягляды. Менск., 1990
  11. ↑ (чес.) Obraz pekla a jiné povídky, SNKLHU, Praha 1960
  12. ↑ (чес.) Rašómon a jiné povídky, Argo, Praha 2005
  13. ↑ (чес.) Tělo ženy a jiné povídky, Mladá fronta, Praha 2005

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • 『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії)　京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.7.
  • Б. П. Яценко. Акутагава Рюноске // Українська літературна енциклопедія. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988, т. 1, с. 37.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акутаґава_Рюноске&oldid=44172371