Алекс Тізон — Вікіпедія

Алекс Тізон
Народився30 жовтня 1959(1959-10-30)
Маніла, Філіппіни
Помер23 березня 2017(2017-03-23) (57 років)
Юджин, Орегон, США
Країна США
Діяльністьжурналіст, письменник
Alma materСтенфордський університет і Орегонський університет
ЗакладЛос-Анджелес Таймс, The Seattle Timesd і Орегонський університет
Magnum opusMy Family's Slaved
Нагороди

Алекс Тізон (англ. Alex Tizon, повне ім'я Томас Александер Асунсьйон Тізон, ісп. Tomas Alexander Asuncion Tizon; 30 жовтня 1959(19591030), Маніла — 23 березня 2017, Юджин) — американський журналіст філіппінського походження. Лауреат Пулітцерівської премії в галузі розслідувальної журналістики (1997).

Життєпис

[ред. | ред. код]

У 1964 р. разом з родиною переїхав до США, де його батько працював на незначних посадах у філіппінських консульствах в Лос-Анджелесі і Сіетлі. В подальшому сім'я зазнавала фінансових труднощів і часто переїжджала, поки не влаштувалася нарешті в штаті Орегон. Тізон закінчив університет Орегону, потім продовжив освіту в Стенфордському університеті.

Працюючи репортером The Seattle Times[ru], Тизон разом зі співавторами Е. Налдером і Д. Нельсон виграв Пулітцерівську премію за серію статей про корупцію у федеральній програмі з надання житла індіанському населенню США. У 2001 році отримала резонанс його серія репортажів про реакцію американських громадян у різних регіонах на терористичний акт 11 вересня 2001. Надалі в 2003—2008 роках Тізон очолював бюро газети Los Angeles Times у Сіетлі.

У 2011 році Тізон опублікував автобіографічну публіцистичну книгу «Велика маленька людина: У пошуках мого азійського я» (англ. Little Big Man: In Search of My Asian Self), в якій проаналізував як свій шлях до виявлення своєї філіппінської ідентичності, так і наявні в американському суспільстві стереотипи щодо філіппінців. Останній твір Тізона, нарис «Моя сімейна рабиня» (англ. My family's Slave), також був написаний на автобіографічному матеріалі і присвячений далекій родичці, яка понад півстоліття провела у діда і матері Тізона як безправна служниця; нарис був опублікований у журналі The Atlantic як cover story (головний матеріал номера, винесений на обкладинку) у червні 2017 року, вже після раптової смерті автора, і викликав широке обговорення[1][2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Heidi Stevens. 'My Family's Slave' is haunting, essential reading [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Chicago Tribune, 17.05.2017.
  2. ↑ Therese Reyes. Filipinos are defending Alex Tizon from Western backlash to his story «My Family's Slave» [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.] // Quartz, 17.05.2017.
Це незавершена стаття про журналіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алекс_Тізон&oldid=42030608