Алєлюхін Федір Васильович — Вікіпедія

Федір Васильович Алєлюхін
 Штабскапітан (1917)
 Сотник (1918)
Алєлюхін Федір Васильович
Загальна інформація
Народження27 січня 1896(1896-01-27)
Павліковоd, Вологодський повітd
Смерть9 вересня 1937(1937-09-09) (41 рік)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Псевдопетлюрівець
Військова служба
Приналежність УНР
Рід військРосійська імперія авіація РІА
Повітряний флот УНР
Війни / битвиПерша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість»
Орден Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість»
Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Кавалер ордена Зірки Румунії
Кавалер ордена Зірки Румунії

Федір Васильович Алєлюхін (27 січня 1896, д. Павліково Вологодського повіту Вологодської губернії — 9 вересня 1937, Ленінград) — український військовий льотчик у званні сотника.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народився 27 січня 1896 в селянській родині в д. Павліково Вологодського повіту Вологодської губернії Російської імперії (нині — Чебсарського району Вологодської області РФ).

Освіта та військова служба в російській армії

[ред. | ред. код]

Загальна освіта — початкова, домашня.

Учасник першої світової війни.
В липні 1914 року добровільно вступив до 1-ї авіаційної роти (м. Петроград) російської імператорської армії. У вересні-жовтні 1914 року перебував на авіаційних курсах при Петроградському політехнічному інституті, потім до 10 березня 1915 року навчався у Севастопольській авіаційній школі, звідки в званні рядового дістав призначення пілотом до 30-го корпусного авіаційного загону (9-а Армія), в складі якого брав участь у бойових діях на Буковині. Незабаром, за бойові заслуги, був підвищений в званні до єфрейтора, потім — до молодшого унтер-офіцера, згодом — до старшого унтер-офіцера.

За бойові заслуги, як повний Георгіївський кавалер, 19 листопада 1915 року наказом Південно-Західного фронту був удостоєн офіцерського чину прапорщика інженерних військ, зі старшинством з 12 листопада 1915 (затверджено імператорським наказом від 10.03.1916). У званні військового льотчика був на посаді молодшого офіцера авіаційного загону.

З 13 жовтня 1916 року служив у 14-му авіаційному, а з 12 липня 1917 року — у 9-му винищувальному авіаційному загоні на Румунському фронті.

Лютий 1917 року (зі старшинством 12 травня 1916) — підвищений до звання підпоручика за 7 місяців служби на фронті та 87 годин перебування у повітрі в бойових умовах.

Вересень 1917 року (зі старшинством з 12 жовтня 1916) — отримав звання поручика за ще 5 місяців перебування на фронті та 187 годин 25 хвилин пілотування у бойових умовах.

Наприкінці 1917 представлений до звання штабс-капітана (зі старшинством з 16 червня 1917) за 7 місяців перебування на фронті та 141 годину 25 хвилин польотів під час воєнних дій.

Крім вищезазначеного часу, перебував на фронті 9 місяців і додатково налітав у бойових умовах ще 128 годин 30 хвилин.

За подвиги та бойові заслуги під час Першої світової війни був нагороджений у 1915 році чотирма Георгіївськими хрестами (4-го, 3-го, 2-го, та 1-го ступенів) та згодом, як офіцер, — чотирма орденами Російської імперії і румунським орденом «Зірка Румунії».

Український ас

[ред. | ред. код]

У грудні 1917 року 9-й винищувальний авіаційний загін був українізований. 13 березня 1918 року рештки його демобілізовано. Потому, в складі групи авіаторів, виїхав з ліквідованого Румунського фронту до Одеси, де 5 квітня 1918 року поступив на службу до армії УНР. Спочатку служив в Одеському авіаційному дивізіоні армії УНР (потім — армії Української Держави), згодом — у 2-му Подільському авіаційному дивізіоні (у Вінниці).

За сукупністю загальної кількості нальотів на фронті під час Першої світової війни наказом Військової офіції Української Держави був затверджений у ранзі сотника зі старшинством з 12 липня 1918 року. Під час протигетьманського повстання у складі дивізіону перейшов на бік Директорії.

27 листопада 1918 року за розпорядженням Директорії у складі ексадрильї, виділеної з Подільського авіаційного дивізіону, відбув до Західно-Української Народної Республіки. З 1 грудня 1918 року служив льотчиком у 1-й польовій летунській сотні Галицької армії, згодом був переведений до 2-ї летунської сотні.

Головним завданням українських авіаційних підрозділів у той час була повітряна розвідка. Під час польоту 10 жовтня 1919 року біля міста Монастирище був збитий з кулемета денікінцями та потрапив до них у полон. У грудні 1919 року був звільнений та приєднався до своєї сотні, яка в той час перебувала в Одесі у складі денікінських військ.

Після захоплення поляками 26-27 квітня 1920 року у Козятині більшовицького 1-го Червоного Галицького авіаційного загону (захопленої перед тим в Одесі та переформованої більшовиками 1-ї Галицької польової летунської сотні), в складі якого перебував Федір Алєлюхін, він знову опинився в складі армії УНР, яка воювала з більшовиками на стороні поляків. Брав участь у роботі авіаційної закупівельної комісії УНР в Італії (випробовував та переганяв з Італії в Польщу закуплені аероплани).

У жовтні-листопаді 1920 року у складі 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї Повітряного флоту УНР брав участь у бойових діях проти Червоної армії.

У 19211922 роках перебував у польських таборах для інтернованих українських вояків.

У 1922 (чи в 1923) році, з огляду на об'явлену більшовиками амністію своїм колишнім ворогам, повернувся до Радянського Союзу. Мешкав у м. Мала Вішера (на той час — Ленінградської області).

18 серпня 1937 року був заарештований, звинувачений в контрреволюційній діяльності та засуджений до страти. Розстріляний у Ленінграді.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Я. Ю. Тинченко Герої Українського неба: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2010. — 200 с.: іл. ISBN 978-966-8201-94-3.
  • Памяти героев Великой войны 1914—1918 гг.^ Алелюхин Федор [Архівовано 28 червня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  • Проект «Памяти героев Великой войны 1914–1918»: Аттестация за 1916 год прапорщика 14-го корпусного авиационного отряда Фёдора Васильевича Алелюхина. gwar.mil.ru (рос.). Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 30 вересня 2022.
  • Патрикеев С. Б. Сводные списки кавалеров Георгиевского креста 1914—1922 гг. IV  степень № 100 001—200 000 / Изд. Духовная Нива. — М., 2012. — 992 с. — ISBN 978-5-87785-062-0. (рос.)
  • Патрикеев С. Б. Сводные списки кавалеров Георгиевского креста 1914—1922 гг. III степень № 1-120 000" / Изд. Духовная Нива. — М., 2015. — 1232 с. — ISBN 978-5-87785-073-6. (рос.)
  • Патрикеев С. Б. Сводные списки кавалеров Георгиевского креста 1914—1922 гг. I степень № 1-42 480. II степень № 1-85030" / Изд. Духовная Нива. — М., 2015. — 1012 с. — ISBN 978-5-87785-072-9. (рос.)
  • Высочайшие приказы по Военному ведомству о чинах военных (за 1916–1917 гг.). book-olds.ru (рос.). Онлайн-библиотека «Царское Село». Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 30 вересня 2022.
  • Тинченко Я. Ю. 1-я Запорожская авиационная эскадрилья армии УНР // Цейхгауз. — № 2 (30), 2009. (рос.)
  • Жертвы политического террора в СССР. Ленинградский мартиролог: 1937—1938. lists.memo.ru (рос.). Рязанский Мемориал. Архів оригіналу за 19 лютого 2016. Процитовано 30 вересня 2022.
  • Картотека — Вологда 1914: Алелюхин Федор Васильевич. 1914.military-vologda.ru (рос.). Вологодское военно-историческое общество. Архів оригіналу за 19 лютого 2016. Процитовано 30 вересня 2022.
  • Харук А.Алєлюхін Федір Васильович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 1: А–Ж. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2018. 688 с. ISBN 978-966-2067-44-6 С. 42.