Алізарин — Вікіпедія

Алізарин
Систематична назва Алізарин
Ідентифікатори
Номер CAS 72-48-0
PubChem 6293
Номер EINECS 200-782-5
KEGG C01474
ChEBI 16866
SMILES C1=CC=C2C(=C1)C(=O)C3=C(C2=O)C(=C(C=C3)O)O[1]
InChI InChI=1S/C14H8O4/c15-10-6-5-9-11(14(10)18)13(17)8-4-2-1-3-7(8)12(9)16/h1-6,15,18H
Номер Бельштейна 1914037
Номер Гмеліна 34541
Властивості
Молекулярна формула C14H8O4
Молярна маса 240,20 г/моль
Тпл 289 °C
Ткип 430 °C
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Алізари́н (1,2-дигідроксоантрахінон) C14H8O4 — один з найвідоміших органічних барвників. Оранжево-червоні кристали або буро-жовтий порошок; температура плавлення = 290 °C; температура кипіння = 430 °C. Розчинність у воді 0,034 г в 100 мл при 100 °C. Дуже добре розчинний в етанолі; розчинний у гарячому метанолі, бензолі, оцтовій кислоті, сірковуглеці, піридині і в розчинах лугів. З багатовалентними металами дає забарвлені комплексні солі. Легко переганяється. Перекристалізовують з етанолу. Як pH-індикатор має дві області переходу забарвлення: від pH 5,9 до 7,0 з жовтої в темно-рожеву; від pH 10,1 до 12,0 з темно-рожевої у фіолетову.

Добування та одержання

[ред. | ред. код]

Відомий у застосованні як натуральний барвник із давнини. Раніше Алізарин добували з коренів рослини марени.

Вперше синтезований з антрацена в 1869 році К. Гребе і Карлом Ліберманом. Синтез Алізарину був першим синтезом природного барвника. Втратив промислове значення текстильного барвника у 1950-ті роки через складну технологію забарвлення.

В техніці Алізарин одержують окисленням антрахінону.

Застосування

[ред. | ред. код]

Барвники групи Алізарин використовують для фарбування тканин. Застосовують для виявлення алюмінію, фтору, германію, ніобію, торію, титану, цирконію. ніобію і танталу. Фотометричним з алізарин визначають алюміній, цирконій і фтор.

Література

[ред. | ред. код]


  1. Alizarin