Андо-цезькі народи — Вікіпедія

Андо-цезькі народи або андо-дідойські народи — група народів нахсько-дагестанської мовної сім'ї в Росії, в основному на південному заході Дагестану. Входять в аваро-андо-цезьку групу народів і поділяються на дві підгрупи: цезьку та аваро-андійську, в тому числі власне аварці та андійська велика підгрупа.

За даними експертів, на початку 1990-х, чисельність андо-дідойських народів складала близько 100 тисяч осіб^[1].

Андо-цезькі народності розселені в основному на південному заході Дагестану у верхів'ях річок Андійське Койсу та Аварське Койсу, а також у рівнинній частині Республіки Дагестан, де вони або змішалися з місцевим населенням, або перейшли на аварську мову й ідентифікують себе як аварці .

Андійські народи населяють в основному Ботліхський (андійці, годоберінці, ботліхці), Цумадинський (багулали, тиндинці, чамалинці), Шамільський (ахвахці), Ахвахський (ахвахці, каратинці) райони Дагестану.

Цезькі народи населяють прикордонні з Грузією Цунтинський район (цези, гінухці), Бежтинську ділянку (бежтинці, гунзибці) та південь Цумадинського району (хваршини).

Належать до балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.

Мови андійської і цезької підгруп нахсько-дагестанської групи північнокавказької сім'ї. Діляться на багато діалектів та говорів. Розповсюджені також аварська і російська мови.

Традиційно живуть в основному у високогірних районах Західного Дагестану. Основні традиційні заняття цезьких народів — скотарство, андійських — землеробство і скотарство (у ботліхців також садівництво). Частина переселилася на рівнину (Хасав'юртівський, Кизилюртівський та ін. райони), де займаються виноградарством.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (серпень 2019)