Андреєвський Євген Костянтинович — Вікіпедія

Андреєвський Євген Костянтинович
Народився	23 серпня 1847(1847-08-23)
Помер	8 березня 1917(1917-03-08) (69 років)
Діяльність	військовослужбовець
Рід	House of Andreyevskiyd
Нагороди

Євген Костянтинович Андрієвський (1847—1917) — російський державний діяч, таємний радник. У різний час обіймав посади Курського віцегубернатора (1890-1893), Чернігівського губернатора (1893—1901).

З дворян Бессарабської губернії. Освіту здобув у 3-му військовому Олександрівському училищі. У 1866 році навчався в Михайлівському артилерійському училищі. Офіцерську службу розпочав підпоручиком у Гвардійській кінно-артилерійській бригаді.

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років був ординарцем при головнокомандувачі Його Імператорської Високості Великому Князі Миколі Миколайовичу. За відмінності у справах під час обстрілювання Рущука, Нікополя, Ловчі й особливо під Плевною, Андрієвський був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість» та орденом святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом. У 1878 році Андрієвський був призначений флігель-ад'ютантом Його величності.

У 1890 року Андрієвський перейшов на службу з цивільного відомства й призначений Курським віцегубернатором, а потім з 1893 по 1903 рік обіймав посаду Чернігівського губернатора. Займався громадською та благодійною діяльністю в Чернігівській губернії. Був почесним членом Імператорського археологічного інституту, почесним членом Імператорського російського пожежного товариства, правителем Михайлівського артилерійського училища, під заступництвом імператриці Марії Федорівни — піклувальником про глухих, піклувальником чернігівського відділення дитячого притулку, членом Марії Олександрівни про сліпих, почесних членів чернігівського товариства виправних колоній для малолітніх злочинців.

Помер 8 березня 1917 року. Похований на Казанському цвинтарі в Царському Селі.

Андрієвський був автором низки статей та спогадів, що публікувалися в журналах «Історичний вісник» та «Руська старовина». У перерахованих творах Андрієвського, що стосуються переважно його особистих спогадів з військової служби, багато цікавого для характеристики видатних військових діячів.

• В «Історичному віснику» за 1908-1909 роки вміщено:
  • спогади про князя До. А. Бебутова, про П. С. Ванновського
  • стаття «Молдаванська відсталість».
• У «Російській старині» за 1907, 1908 і 1909 роки надруковано цілу низку його статей:
  • «До спогадів про графа Ф. Ф. Берга»,
  • «Особливі погляди» (зі спогадами про П. П. Косагівського),
  • «Пророцтво румунської циганки»,
  • «Помилки короля Ліра» (зі спогадів про Москву),
  • « М. І. Драгомиров та військово-навчальні заклади»,
  • «М. І. Драгомиров — фельдфебель»,
  • «М. І. Драгомиров і час перед війною 1877-78 рр.».

• Підпоручик (8.08.1866),
• Флігель-ад'ютант (1878),
• Штабс-капітан гвардії (на 25.08.1877),
• Капітан гвардії (1878),
• Зарахований до МВС та перейменований на колезькі радники (3.03.1889),
• Таємний радник за відзнаку (ст. 14.04.1902).

• у 3-й кінно-артилерійській бригаді (8.08.1866),
• відряджений до 3-ї батареї лейб-гвардії Кінної артилерії (1868),
• затверджений на посаді бригадного ад'ютанта (1876),
• прикомандований до польового артилерійського управління діючої армії та призначений ординарцем головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича-старшого (1877),
• відряджений до Франції для присутності на маневрах французьких військ (1878),
• тимчасово командувач 4-й бат. лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1878),
• голова бригадного суду (1880),
• тимчасовий член Санкт-Петербурзького військово-окружного суду (1881),
• голова бригадного суду (1882),
• тимчасово командувач 4-ї батареї лейб-гвардії Кінно-артилерійської бригади (1885),
• відрахований від фронту до Світу ЄІВ (1886),
• відряджений у розпорядження полтавського губернатора (3.03.1889),
• курский віце-губернатор (1890-93),
• чернігівський губернатор (1893—1903),
• при міністрі внутрішніх справ (13.12.1903-після 1.05.1907).

• Орден Святого Станіслава 1 ст. (1894);
• Орден Святої Анни 3 ст. з мечами та бантом (за відмінність при обстрілі фортеці Рущук та Нікополя) (1878);
• Орден Святої Анни 2-ї ст. з мечами (за відмінність при селі Правиці) (1878);
• Орден Святої Анни 1 ст. (1896);
• Орден Святого Володимира 4 ст. з мечами та бантом (за відмінність у ході військових дій біля фортеці Плевна) (1878);
• Орден Святого Володимира 2 ст. (1900);
• Орден Білого орла (1912);
• Золота шабля «За хоробрість» (за відмінність під час взяття укріпленого міста Ловчі) (1878);
• Медаль «На згадку про Російсько-Турецьку війну 1877—1878 рр.» (1878);
• Медаль «На згадку царювання Імператора Миколи I» (1896);
• Медаль «На згадку царювання імператора Олександра III» (1896);
• Медаль «На згадку про коронацію Імператора Миколи II» (1896);
• Медаль «За праці за першим загальним переписом населення» (1896);
• Медаль «На згадку про 300-річчя царювання будинку Романових» (1913);
• Відзнака бездоганної служби за XL років;
• відзнака 24.11.1866 з вензелевим зображенням імені Імператора Олександра II;
• знак на згадку про 100-річчя відомства установ Імператриці Марії;
• знак Імператорського Палестинського православного товариства;
• знак Червоного Хреста;
• відзнака піклування про сліпих;
• відзнака піклування про глухонімих;
• знак піклування дитячих притулків відомства Імператриці Марії.

Іноземні

• Орден Лева та Сонця 1-й ст. (Персія) (1900);
• Орден Почесного легіону 4 ст. (офіцерський хрест) (Франція) (1879);
• Орден Корони Румунії 1 ст. (Румунія) (1899);
• Золотий хрест за військову звитягу (Румунія) (1877);
• Румунський залізний хрест на згадку про переход військ через Дунай (Румунія);
• Орден Таківського хреста 4 ст. (Офіцерський хрест) (Сербія) (1878);
• Орден Святого Сави 1 ст. (Сербія).

• Кузманов Ю. Ловеч в руско-турските войни през ХІХ век (част втора) 1877 – 1878. Регионален исторически музей-Ловеч, ИК „ИнфоВижън“, Ловеч, 2019, с. 291 – 292.
• Андреевский, Е. Из записок за 47 лет. //Исторический вестник. Историко-литературный журнал. Том CXLIV. Тип. А. С. Суворина, Санкт Петербург, 1916.