Андре Глюксман — Вікіпедія

Андре Глюксман
фр. André Glucksmann
Ім'я при народженніфр. Joseph André Glucksmann[1]
Народився19 червня 1937(1937-06-19)[2][3][…]
Булонь-Біянкур, О-де-Сен, Іль-де-Франс, Франція[5][1]
Помер9 листопада 2015(2015-11-09)[1] (78 років)
X округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція[6][1]
·злоякісна пухлина
Країна Франція
Місце проживанняФранція
ДіяльністьПолітична філософія
Галузьесей[7]
Відомий завдякиЗахідна філософія, Нові філософи
Alma materÉcole normale supérieure de lettres et sciences humaines (елітна французька Велика школа)
Знання мовфранцузька[8][7]
ЗакладL'Express і Університет Париж VIII
ЧленствоЄвропейська академія наук і мистецтв і Cercle de l'Oratoired[9]
БатькоRubin Glucksmannd[10]
У шлюбі зFrançoise Villetted[11] і Christine Buci-Glucksmannd
ДітиРафаель Глюксманн
Нагороди
офіцер ордена Почесного легіону орден Хреста землі Марії 3 класу
IMDbID 0323254

Андре Глюксман (фр. André Glucksmann; 19 червня 1937(19370619), Булонь-Біянкур, Франція — 10 листопада 2015, Париж) — французький філософ, політолог, публіцист. Він зараховується до нових французьких філософів разом з Бернардом-Анрі Леві та Аленом Фінкілкратом. Він є одним з головних членів у групі нових французьких філософів, який представляє анти-тоталітарні погляди, і тих, хто "порвав" з Марксом, Ніцше і Гегелем.

З біографії

[ред. | ред. код]

Глюксман почав свою марксистську кар'єру, але продовжував відмовляти комунізму у популярній книзі «La Cuisinière et le Mangeur d'Hommes» (1975), а потім став відвертим критиком Радянського Союзу та пострадянської російської зовнішньої політики. Він був сильним прихильником прав людини. В останні роки він виступає проти твердження, що ісламський тероризм є результатом зіткнення цивілізацій між Ісламом і Заходом.

Закінчив інститут Еколь-Нормаль (Париж). Був учасником студентської революції у Франції 1968 року. Підтримував дисидентські рухи в СРСР та країнах Східної Європи. У 2000 р. відвідав Чечню.

Відвідував Україну, в тому числі виступав в інституті філософії НАН України.

Андре Глюксман заперечує, що розпад Радянського Союзу можна назвати найбільшою катастрофою XX століття, і наголошує, що Європі потрібно звернути увагу на юридичний, економічний нігілізм Росії й не тішити себе надією колонізувати чи модернізувати цю країну, керівники якої після 70 років комуністичного правління стали справжніми циніками.[12] Філософ приковує увагу і критику до того, чому в Європі не бачать Україну в системі колективної безпеки та чому Україні потрібно надати План дій щодо членства в НАТО.[12] Андре приковує увагу щодо того, як діяти Україні, коли з одного боку їй протистоїть агресивна Росія, а з другого — ситий і байдужий Захід і чи не «задушить» себе російським газом Європа.[12] Також він вважав, що демократична Україна є небезпечною для автократії в Росії.[12]

Праці і твори

[ред. | ред. код]
  • Une rage d'enfant (2006)
  • Le Discours de la haine (octobre 2004)
  • Ouest contre Ouest (août 2003)
  • Descartes c'est la France (octobre 1987)
  • Dostoïevski à Manhattan (janvier 2002)
  • La Troisième Mort de Dieu (mars 2000)
  • Cynisme et passion (janvier 1999)
  • Le Bien et le mal (septembre 1997)
  • De Gaulle où es-tu ? (mars 1995)
  • La Fêlure du monde (décembre 1993)
  • Le XIe commandement (janvier 1992)
  • Silence, on tue (octobre 1986) avec Thierry Wolton
  • L'Esprit post-totalitaire, précédé de Devant le bien et le mal (mai 1986) avec Petr Fidelus
  • La Bêtise (mars 1985)
  • La Force du vertige (novembre 1983)
  • Cynisme et passion (octobre 1981)
  • Les Maîtres penseurs (mars 1977)
  • La Cuisinière et le Mangeur d'Hommes, réflexions sur L'état, le marxisme et les camps de concentration (1975) («Кухня і харчування людей, роздуми про державу, марксизм і концтабір»)
  • Discours de la guerre, théorie et stratégie (1967)
  • Глюксманн, А. Философия ненависти. — М.: АСТ, 2006. ISBN 5-17-034077-X, ISBN 5-9713-1037-2, ISBN 5-9578-3097-6

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées mirror
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ Discogs — 2000.
  4. ↑ Encyclopædia Britannica
  5. ↑ Mort d’André Glucksmann, le philosophe en colèreEn savoir plus sur http://www.lemonde.fr/disparitions/article/2015/11/10/mort-d-andre-glucksmann-le-philosophe-en-colere_4806244_3382.html / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 2015. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  6. ↑ Mort d’André Glucksmann, le philosophe en colèreEn savoir plus sur http://www.lemonde.fr/disparitions/article/2015/11/10/mort-d-andre-glucksmann-le-philosophe-en-colere_4806244_3382.html#oOWvdzPrvOsT9VrG.99 / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 2015. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  7. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  8. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. ↑ https://www.omertamedia.fr/article/raphael-glucksmann-neoconservateur-de-choc-733/
  10. ↑ https://gw.geneanet.org/gntstarglucksmannr?fc=geneastar&idgeneastar=gntstar11309&n=glucksmann&nz=glucksmann&oc=&ocz=0&p=joseph+andre&pz=raphael+matthieu+ruben+jean
  11. ↑ https://www.ex-pcf.com/index.php/liste-alpha/415-glucksmann-andre
  12. ↑ а б в г Микола Сірук. Про загрозу російського нігілізму, або Чому французький філософ Глюксман виступає за надання Україні ПДЧ [Архівовано 17 вересня 2018 у Wayback Machine.] 1 жовтня 2008 року day.kyiv.ua

Статті

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Андре Глюксман


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Андре_Глюксман