Романюк Андрій Олександрович — Вікіпедія

Андрій Олександрович Романюк (позивний «Воробєй»; 19 березня 1998, м.Вінниця — 28 жовтня 2024, Донецька область) — український доброволець, учасник Революції гідності, молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 49 окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ».

У свої 15 років був активним учасником Революції Гідності як на Вінницькому так і на Київському Майдані.

До Києва приїжджав двічі у найгарячіші моменти Революції. Вдруге - вночі 19 лютого, коли палав Будинок Профспілок. Увесь наступний день тримав оборону на барикадах, потрапив під струмінь крижаної води з водомета. Як розповідав згодом "Воробей", під час протистояння йому навіть вдалось відібрати у міліціонерів "беркутівський" щит. Був на Майдані і 20 лютого під час масового розстрілу на Інститутської.

Після поверненя додому близько місяця лікувався від отруєння газом, а після одужання почав шукати батальйон, аби вирушити на війну. Звертався і їздив на бази майже всіх добровольчих формувань. Але потрапити на фронт 16-річному бійцю виявилось не просто.

Все ж в жовтні 2014-го Андрія прийняв до свого складу один із добробатів, і він вирушає на війну в Луганську область, де більше 6-ти місяців проводить на передовій.^[1]

Андрій Романюк повернувся додому лише коли його матері почали погрожувати позбавленням батьківських прав.^[2]

Згодом ще раз вирушив на фронт, служив на Донеччині у складі батальйону «Азов».

У перші дні повномасштабного вторгнення став на захист держави. Боронив Київ, потім Чернігівщину, Харківщину та околиці Бахмута, пройшов різні ділянки фронту і як піхотинець. Зазнав поранення і став оператором безпілотника.

У званні молодшого сержанта командував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ».

Зі слів Олега Корнієнко, група поверталась з позицій між районом Нью-Йорка й Торецька та зупинилися, щоб переодягнутися. В машину росіяни поцілили "Ланцетом". Весь екіпаж пілотів, які були в ній, посікли осколки. Андрій намагався врятувати тяжко пораненого побратима і не зчувся, як втратив забагато крові сам.^[3]

Загинув у віці 26 років. Прощання у Києві відбулось 1 листопада на Майдані Незалежності. ^[4]

Похований у м.Вінниці на Сабарівському кладовищі^[5]

За проявлену мужність та героїзм Андрій Романюк за життя отримав кілька нагород, серед яких і відзнака Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Хоробрих».

1. ↑ Повідомлення про Андрія у FB: Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel.
2. ↑ ТСН: Вінничанин Андрій Романюк у 16 років пішов на війну.
3. ↑ ТСН: Пішов на війну, коли йому було лише 16 років: у Києві попрощалися з військовим Андрієм Романюком.
4. ↑ ТСН: Вшанування "Да Вінчі" та прощання з "Вороб'єм". Усе про війну на 31 жовтня.
5. ↑ i-vin.info - «Коханий часто називав мене «своєю тишею»»: у Вінниці сьогодні попрощались із захисником.