French
DeutschАнтени (біологія) — Вікіпедія
Анте́ни, антенули (вусики, сяжки) — парні придатки найпершого членика голови членистоногих. Утворилися в ході еволюції, коли декілька перших члеників тіла увійшли до складу голови. Вони злилися між собою, а їх кінцівки утворили придатки голови. Зокрема, антени утворилися з однієї або двох пар кінцівок, що були на першому (або двох перших) членикові тіла предків членистоногих. Тож, у членистоногих вусики й ноги є гомологічними органами.
Антени мають ракоподібні, багатоніжки, частина прихованощелепних і комахи; хеліцерові і безвусикові антен не мають. Форма антен дуже різноманітна, оскільки тварини ведуть дуже різний спосіб життя. Початкова функція антен — органи чуття. У цій якості вони можуть бути оснащені рецепторами сприймання дотику, тепла, руху повітря або води, і найчастіше — хімічного чуття (нюху й смаку). У багатьох випадках вони мають ще й додаткові функції: беруть участь у паруванні, догляді за потомством, плаванні, прикріпленні до субстрату[1][2].
Часто антени називають вусиками, але це небажано. Адже вусиками іменують і видозмінені органи у рослин (горох, виноград), і невеличкі вуса у людини, і вібриси ссавців. Усі ці «вуса» мають різну будову, різне походження і іменувати їх однаково не варто.
У цих тварин дві пари антен. Перша пара — звичайно, короткі й розгалужені, антени другої пари у більшості не розгалужені і довгі (річкові раки, креветки). Щоправда, у крабів, омарів і реміпедій друга пара антен таки роздвоєна та коротка, а у вусоногих їх немає зовсім. Усі антени членисті, їх членики з'єднані з мускулатурою, це дає можливість вільних рухів ними. Личинки багатьох ракоподібних використовують антени для плавання. Вусоногі, ведучи нерухомий спосіб життя, за допомогою своїх коротких антен прикріплюються до субстрату[3].
 |  |  |  |
Лангусту довжелезні антени допомагають відшукувати собі їжу, сховища серед скель, коралів, заростів, по-під камінням і зазадалегіть відчути наближення ворогів | У мешканця Середземного і Червоного морів рака-ведмідя (Scyllarides latus) нижче очей стирчать чималі платівки — модифіковані два перших членики других антен. Це додає захисту від хижаків, бо швидко плавати рак не здатний[4] | Червоний скелястий краб Cancer productus, що мешкає вздовж західного узбережжя Північної Америки, є, подібно іншим крабам, володарем коротесеньких і тонесеньких антен | Личинки креветок використовують довгі розлогі антени для плавання, «зависання» у товщі води |
| Веслоногі | Рівноногі | Бокоплави | Десятиногі | Десятиногі | Реміпедії | Вусоногі | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Перші антени |  |  |  |  |  |  |  |
| Другі антени |  |  |  |  |  |  | Відсутні |
Усі дорослі комахи мають одну пару антен на лицьовій частині голови. Це видозмінені кінцівки другого членика тіла, який в ході еволюції увійшов до складу голови. Антени закріплені, звичайно, поміж очима, в двох ямках, оточених кільцевим підвищенням. У ямці є вирост, до якого, власне, і кріпиться антена[5].
Типова антена комах складається з потовщеного базового членика (скапуса), ніжки (педіцелла) — другого знизу членика; сукупність решти члеників утворюють джгутик (флагеллум). У личинок вусики коротші і тонкіші, ніж у імаго[6]. До скапусу кріпляться м'язи, які рухають всією антеною.
Розміри антен у комах варіюють у широких межах. Вони можуть бути у декілька разів довшими від тіла (жуки-вусачі, коники), а у багатьох груп — ледь помітними (бабки, мухи, поденки, блохи, цикади, водяні клопи). Кількість члеників антени доходить до 60-ти (деякі перетинчастокрилі). За формою антени дуже різноманітні і, часом, є важливою таксономічною ознакою. Наприклад, у твердокрилих вони 11- або 12 членикові. Антени самця й самиці часто відрізняються (статевий диморфізм).
У комах антени рясно вкриті рецепторами, що сприймають дотик та хімічні речовини. Імпульси від цих рецепторів надходять до тіл нейронів головного мозку. Це встановлено електроантенографією цих імпульсів[7]. Крім основної функції (дотик, нюх), антени комах можуть виконувати й інші. У жуків-водолюбів антени утворюють трубочку, через яку комаха одержує надводне повітря. Личинки цих же жуків за допомогою антен утримують здобич, а самець одного виду водомірок — самицю при паруванні. У водяних клопів гладишів антени виконують роль органа рівноваги[2]. У північноамериканського метелика монарха в антенах знаходяться датчики часу «сонячного компасу», що забезпечує орієнтацію за сонцем під час регулярних далеких міграцій[8]. У нічних метеликів бражників у польоті антени сигналізують про відхилення положення тіла від узятого курсу. Це дозволяє зробити польот стабільним вночі, коли неможлива візуальна орієнтація[9].
Функція антен тісно пов'язана з їх формою. Зокрема, колінчасті антени дають можливість пластинчастовусим жукам і довгоносикам щільно притискувати їх (разом з ногами) до тулуба, коли у разі небезпеки жук імітує смерть (танатоз). Такі антени дозволяють піднести їх джгутик дуже близько до джерела запаху. Тому їх мають бджоли (для розпізнавання квітів) і мурашки (вони за допомогою запахів спілкуються між собою).
.jpg) |  |  |
Самець комара з родини Хірономіди. У багатьох комарів самці мають антени, схожі на пухнасті пір'їни. У самиць же вони звичайні — непоказні, ниткоподібні | Комах родини Cerambycidae невипадково називають українською «жуки-вусачі». На фото — альпійська розалія (Rosalia alpina) | Мешканці мурашників жуки-пауссіни (Paussinae) мають антени, які важко віднести до якогось певного типу |
- ↑ Boxshall Geoff, Jaume D. Functional Morphology and Diversity: Antennules and Antennae in the Crustacea. Oxford University Press2013
- ↑ а б Шванвич Б. Н. Курс общей энтомологии: Введение в изучение строения и функций тела насекомых (Учебник для гос. университетов) — М.—Л.: «Советск. наука», 1949. — 900 с.
- ↑ Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних: підручник: Кн. 2. — К.: Либідь, 1996. — 320 с.
- ↑ Espinoza S. Y., Lana Breen L., Varghese N. & Faulkes Z. Loss of escape-related giant neurons in a spiny lobster, Panulirus argus // Biological Bulletin, 2006, v. 211, issue 3,pp. 223—231— http://www.biolbull.org/cgi/content/abstract/211/3/223 [Архівовано 16 червня 2011 у Wayback Machine.] |jstor=4134545
- ↑ Бей-Биенко Г.Я. Общая энтомология. Изд. 3-е, доп. – М.:, «Высшая школа», 1980. – 416 с.
- ↑ Росс Г., Росс Ч., Росс, Д. Энтомология. Пер. под ред. Г. А. Мазохина-Поршнякова. — М.: «Мир», 1985. — 576 с.
- ↑ Electroantennography (EAG). Georg-August-Universität Göttingen March 27, 2010 — https://www.uni-goettingen.de/en/71544.html [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Merlin Ch., Gegear R.J., Reppert S. M. Antennal circadian clocks coordinate sun compass orientation in migratory monarch butterflies //Science, 2009, volume 325, issue 5948, pp. 1700—1704 — https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2754321/ [Архівовано 31 травня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Sane S. P., Dieudonné A., Willis Mark A., Thomas Daniel L. Antennal mechanosensors mediate flight control in moths //Science, 2007, volume=315, 5813|, pp. 863—866 — http://science.sciencemag.org/content/315/5813/863 [Архівовано 26 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Антенули [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ