Аргіопа тигрова — Вікіпедія

Аргіопа Брюнніха
Самиця аргіопи тигрової
Самиця аргіопи тигрової
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряд: Павуки (Araneae)
Підряд: Araneomorphae
Родина: Araneidae
Підродина: Argiopinae
Рід: Argiope
Вид: A. bruennichi
Біноміальна назва
Argiope bruennichi
(Scopoli, 1772)
Синоніми
Aranea speciosa

Aranea senoculata
Aranea fasciata
Aranea zebra
Aranea formosa
Aranea pulchra
Aranea caspia
Aranea phragmitis
Segestria pulchra
Miranda transalpina
Epeira speciosa
Nephila transalpina
Epeira speciosa
Epeira fasciata
Nephila fasciata

Посилання
Вікісховище: Category:Argiope bruennichi
Віківиди: Argiope bruennichi
EOL: 1194672
ITIS: 852103
NCBI: 94029

Аргіопа тигрова[1], або Брюнніха (Argiope bruennichi) — яскравий павук з родини колопрядів, зі смугастим жовто-чорно-білим черевцем. Поширений у помірному й субтропічному поясах Палеарктики, зокрема в Україні. Живиться дрібними прямокрилими, іншими комахами. Отрута слабка, для людини безпечна. Самиці аргіопи схильні до канібалізму самців, проте він не є обов'язковим.

Видову латинську назву надано на честь данського зоолога і мінералога Мортена Брюнніха.

Опис

[ред. | ред. код]
Самиця і самець під час парування

Один з найбільш яскраво забарвлених павуків помірної зони Європи. Головогруди широкі й пласкі, світло-бурі, із затемненою передньою ділянкою і широкими темними смугами вздовж боків. Зверху головогруди вкриті густими білими волосками, від чого здаються сріблястими. Черевце павука довге, трохи загострене ззаду. Верхній бік черевця жовтуватий, частково вкритий білими волосками, що утворюють сріблясті перепаски, а також з чорними нерівними смужками. За смугастим забарвленням нагадує ос, звідки й інші назви «павук-оса», «павук-зебра» тощо. Ноги довгі, світло-бурі, з чорними кільцями чи плямами.[2][3]

Дорослі самиці мають розмір від 1 до 2,2 см. Самці дрібніші, менш яскраві, до 5—8 мм у довжину і значно тендітніші.[4] Маса тіла дорослих самиць коливається від 200 (Словаччина) до 400 міліграмів (південна Німеччина)[5][6].

Яскраве забарвлення аргіопи має декілька пояснень, оскільки, на перший погляд, воно демаскує павука. Висунуті пояснення про приманювання здобичі до павутини та про захисне смугасте забарвлення, яке розчленовує аргіопу і дозволяє злитися з тлом. Дослідження зі зміни кольору черевця павуків показали, що найбільш ефективно ловить комах саме природно посмугований павук, а не більш замаскований.[7]

Спосіб життя і поведінка

[ред. | ред. код]
Самиця аргіопи Брюнніга на павутинні. Видно вертикальні стабіліменти.

Павутина

[ред. | ред. код]

Аргіопа тигрова обирає для побудови ловильної сітки сонячні відкриті місця, де є висока трав'яниста рослинність: луки, лісові галявини, зарості очерету. Павук сидить у заплетеному тонкими нитками центрі павутиння, переднім краєм тіла донизу. Передні та задні ноги попарно зближені з кожного боку, тому павук виглядає як хрест чи літера «Х». У випадку небезпеки стрибає на землю[3].

Павутина з двома стабіліментами[en], які вертикально відходять від центру. Вони сформовані білуватими потовщеними нитками, які розташовані у вигляді зигзагу між двома радіальними нитками павутиння. Спіраль павутиння дорослої самиці має 28–46 кіл, 30–46 радіальних ниток. Ловильна сітка самця дрібніша[3].

Живлення та отрута

[ред. | ред. код]

Живляться в основному кониками, сарановими, бджолами, іншими комахами. Павук помічає комаху, що потрапила в сітку, підбігає до неї, випускає широку стрічку павутиння та рухами задніх ніг швидко обертає жертву, замотуючи її в кокон. Після цього кусає її та вводить отруту, яка є одночасно травним соком[8][3].

Отрута аргіопи тигрової безпечна для людини, а довжина кігтиків хеліцер недостатня, щоб прокусити шкіру людини. Павук вагою 400 мг має всього 0,4 мікролітри отрути, яка містить близько 2 мікрограмів білку. В дослідах на таргані чорному та хрущаку борошняному встановлено, що отрута аргіопи діє в першу чергу як паралітичний агент, знерухомлюючи м'язи комахи. Отрути одної дорослої самиці було недостатньо, щоб вбити чорного таргана[6].

Кокон аргіопи
Молоді аргіопи, які вийшли з яєць

Життєвий цикл

[ред. | ред. код]

Розвиток триває у теплий період року з травня до вересня, у південній частині ареалу — з квітня до грудня. У серпні самиця аргіопи робить декілька глечикоподібних жовтуватих коконів, куди відкладає кілька сотень яєць. Кокони ззовні вкриті щільним павутинням, що нагадує пергамент, а всередині павутина більш розпушена і забезпечує збереження яєць взимку. Розміри кокона — 2 см у довжину, 1,5–2 см у діаметрі, ширина «горлянки» близько 1 см[3]. Навесні з яєць виходять маленькі павучки, кожен з яких приблизно через тиждень починає будувати власну ловильну павутину. У період цього тижня вони розселяються, іноді здіймаючись у повітря на павутинках.[9]

Статевозрілі самці шукають самиць за запахом їхніх феромонів. Після спарювання самиця часто з'їдає самця, хоча деяким вдається втекти і запліднити ще одну самицю. Якість нащадків при цьому не залежить від того, чи з'їсть самиця самця, тому причини канібалізму в аргіоп лишаються невідомими.[10]

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Поширений у помірному й субтропічному поясі Європи, Середній Азії, Китаї, Далекому Сході, Японії. Зустрічається на всій території України, окрім гір.

Дослідження ДНК різних популяцій аргіопи Брюнніха[11] виявило дві основні генетичні лінії в межах виду, які розійшлися приблизно 800 тисяч років тому. Європейські аргіопи більш одноманітні за генетичними особливостями, тому припускають, що вони розселилися з одного рефугіуму (можливо, на Південному Кавказі) після льодовикового періоду. З європейської популяції походять і середньоазійські павуки.

До 1930 року більшість європейських аргіоп тигрових зустрічалися лише в теплих і вологих районах Середземномор'я, приморської Франції, західної Німеччини, Північного Причорномор'я з одним винятком — популяції в районі Берліна. Але після 1930-х років почалася активна експансія виду на північ. У 1940-х роках його представників завезли на Британські острови, де вони розповсюдилися.[8]

У визначнику павуків СРСР 1971 року[12] північною межею поширення аргіопи тигрової названо 52° північної широти (північний кордон України, південні межі Брянської, Тамбовської, Орловської, Самарської областей Росії). У 1990-х—2000-х роках було зафіксовано появу аргіоп у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Прибалтиці, центральній частині Росії (зокрема в Московській, Тульській областях, Удмуртії, Татарстані, Чувашії[13][14]). Представники нових північних популяцій аргіопи тигрової дрібніші за південних та краще пристосовані до холодного клімату з коротким літом, що залежить від генетичних особливостей, частина з яких набута через схрещування з далекосхідними родичами. З іншого боку, експансії теплолюбного виду сприяє глобальне потепління, вирубування лісів та розвиток залізничного сполучення і торгівлі між Європою та Азією.[11]

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють два підвиди аргіопи тигрової:

  • Argiope bruennichi bruennichi (Scopoli, 1772) — номінативний підвид, зустрічається по всьому ареалу
  • Argiope bruennichi nigrofasciata (Franganillo[es], 1910) — відомий в Португалії

Аргіопа тигрова і людина

[ред. | ред. код]

У 2001 році німецьке товариство арахнологів оголосило аргіопу тигрову павуком року[de][15].

Аргіопу тигрову зображено на марках Польщі, Болгарії, Лесото[16][17][18][19].

У китайській провінції Юньнань павуків цього виду споживають у їжу, як і великих павуків щонайменше трьох інших видів[20][21]

Аргіопу утримують вдома в тераріумах.[21]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Додаток 1 до рішення обласної ради шостого скликання від 18.11.2011 Перелік видів рослин, тварин і грибів, що підлягають особливій охороні на території Сумської області. Тварини. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 31 січня 2016.
  2. ↑ Ажеганова, Н.С. (1968). Краткий определитель пауков лесной и лесостепной зоны СССР. Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом Академии наук СССР. Т. 98. Л.: Наука. с. 150. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 5 жовтня 2013.
  3. ↑ а б в г д Marples, Mary J. (1935). Notes on Argiope bruennichi and other Pyrenean spiders. Journal of the Linnean Society of London, Zoology. 39 (265): 195—202. doi:10.1111/j.1096-3642.1935.tb00069.x. ISSN 0368-2935.
  4. ↑ Editors: Wolfgang Nentwig, Theo Blick, Daniel Gloor, Ambros Hänggi & Christian Kropf, Araneae. Spiders of Europe, архів оригіналу за 06-10-2013, процитовано 6-10-2013
  5. ↑ Prokop P. Prey type does not determine web design in two orb-weaving spiders // Zoological Studies. — 2006. — Вип. 45. — № 1. — С. 124–131.
  6. ↑ а б Friedel, Thomas; Nentwig, Wolfgang (1989). Immobilizing and lethal effects of spider venoms on the cockroach and the common mealbeetle. Toxicon. 27 (3): 305—316. doi:10.1016/0041-0101(89)90178-5. ISSN 0041-0101.
  7. ↑ Bush, A. A; Yu, D. W; Herberstein, M. E (2008). Function of bright coloration in the wasp spider Argiope bruennichi (Araneae: Araneidae). Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 275 (1640): 1337—1342. doi:10.1098/rspb.2008.0062. ISSN 0962-8452.
  8. ↑ а б Акимушкин, И.И. (1972). Первопоселенцы суши. Москва: Мысль. с. 75. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2016.
  9. ↑ Walter, André; Bliss, Peter; Moritz, Robin F. A. (2005). The wasp spider Argiope bruennichi (Arachnida, Araneidae): ballooning is not an obligate life history phase. Journal of Arachnology. 33 (2): 516—522. doi:10.1636/04-78.1. ISSN 0161-8202.
  10. ↑ Fromhage, Lutz; Uhl, Gabriele; Schneider, Jutta M. (2003). Fitness consequences of sexual cannibalism in female Argiope bruennichi. Behavioral Ecology and Sociobiology. 55 (1): 60—64. doi:10.1007/s00265-003-0656-6. ISSN 0340-5443.
  11. ↑ а б Krehenwinkel, Henrik; Tautz, Diethard (2013), Northern range expansion of European populations of the wasp spider Argiope bruennichi is associated with global warming-correlated genetic admixture and population-specific temperature adaptations, Molecular Ecology, 22 (8): 2232—2248, doi:10.1111/mec.12223, ISSN 0962-1083
  12. ↑ Тыщенко, В.П. (1971). Определитель пауков Европейской части СССР. Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР. Т. 105. Л.: Наука. с. 281.
  13. ↑ Созонтов А. Н. Первая находка полосатой аргиопы Argiope bruennichi (Aranei, Araneidae) в Удмуртской Республике // Вестник Удмуртского университета. — 2012. — Вип. 6. — № 4. — С. 152–153.
  14. ↑ Михайлов К.Г., Большаков Л.В., Лакомов А.Ф., Андреев С.А. Находки паука Argiope bruennichi (Scopoli, 1772) в Тульской области // Евразиатский энтомологический журнал. — 2011. — Т. 10, № 3. — С. 390-392.
  15. ↑ Ambros Hänggi. Wespenspinne (німецька) . Naturregion. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 4 квітня 2016.
  16. ↑ Болгарська марка 0,2 лева, 2005
  17. ↑ Польська марка 1,6 злотих, 2013
  18. ↑ Марка Лесото, 20 малоті. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
  19. ↑ Arachnids on stamps(англ.)
  20. ↑ WANG Xiao-yu;LIAO Shao-bo2. The Primary Investigation on Edible Spider in Folk from Yunnan Province. Journal of Chuxiong Normal University, 2013-03. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 7 квітня 2016.
  21. ↑ а б Обережно: по всій Україні поширилися отруйні павуки! [Архівовано 1 вересня 2021 у Wayback Machine.], Сім'я і дім, 2.09.2020

Джерела

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аргіопа_тигрова&oldid=42180810