Асиміляція і дисиміляція приголосних в українській мові — Вікіпедія

Асиміляція (від лат. assimilatio — уподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому відбувається артикуляційне уподібнення звуків один одному в межах слова чи словосполучення.

Дисиміляція (від лат. dissimilatio — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приго­лосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким.^[1]

Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується. Під час артикуляції такого звука голосові зв'язки починають вібрувати.^[2] Наприклад:

• молотьба — [молод'ба]
• вокзал — [воґзал]

Така асиміляція можлива і на стикові слів, особливо при швидкому темпі мовлення. Наприклад:

• як же — [йаґже]
• наш брат — [нажбрат]

Перед звуками [л], [р], [й], [м], [в], [н] подібна асиміляція відсутня. В українській мові також відсутня асиміляція за глухістю. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова. На межі кореня й суфікса явище оглушення також відсутнє.

Кінцеві приголосні префіксів [ж], [д], [б] зберігають дзвінкість: мі[жп]ланетний, на[дх]одити, о[бк]ладинка.

Приголосний [з] у кінці префіксів та прийменників не повинен оглушуватися: ро[зх]итати, бе[зп]еречний, чере[зс]илу.

Ця асиміляція найбільш поширена в середині слів, менш на їхньому стикові. Артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція).^[2] Наприклад:

• безжурний — бе[ж:]урний
• качці — ка[ц':]і
• вітчизна — ві[ч:]изна
• робиться — роби[ц':]я
• умиваєшся — умиває[с':]я

Передньоязикові [с], [з], [ц], [ ͡дз], [т], [д], [н], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи.^[2] Наприклад:

• дня — [д'н'а]
• тління — [тлін':а]

Однак звуки [т], [д], [н], [л] перед звуками, які пом'якшуються лише частково — [р’], [к’], [г’], [м’], [б’], [в’], [ф’], [ш’], [ч’], [ж’], за м'якістю не асимілюються:

• дряпати — [др’а]пати
• трьох — [тр’]ох

Звуки ж [с], [з], [ц], [ ͡дз] пом'якшуються навіть перед легко пом'якшеними:

• світ — [с'в']іт
• свято — [с'в']ято

Звуки [р], [к], [г], [ґ], [х], [м], [б], [п], [в], [ф], [ш], [ч], [ж] у позиції перед м'якими не асимілюються.

Префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням с:^[3]

• стиха — [ст]иха

Прийменник з перед названими глухими вимовляється тільки як с, але на письмі не змінюється:

• з книги — [ск]ниги,
• з хати -[сх]ати

Префікс і прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також повністю, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с:

• з чого — [зч]ого —> [сч]ого -> [шч]ого,
• зшити — [зш]ити — [сш]ити — [ш:]ити

Кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз-також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається:

• розписка [роспи'ска]
• безпечний [беиспе'чний]
• але розсада [розса'да], безславно [беизсла'уно] і подібні

Дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах [н'íхт'і], [к'íхт'і], [лéхко], [вóхко] та похідних від них утвореннях.

За напрямом розрізняють прогресивну і регресивну асиміляції.^[4]

Прогресивною є асиміляція за умови, коли артикуляція попереднього звука впливає на артикуляцію наступного — і змін зазнає наступний звук.

Регресивна асиміляція — це асиміляція, за якої артикуляція наступного звука впливає на артикуляцію попереднього — і змін зазнає попередній звук.^[5] За сусідством звуків асиміляція буває контактною (суміжною) та дистактною. Якщо уподібнення звуків відбувається за всіма параметрами творення, то асиміляція називаються повною, якщо ж ні — то неповною.

В українській мові частіше відбувається саме регресивна асиміляція, коли дзвінкі шумні приголосні перед глухими втрачають голос, що в певних випадках позначається й на орфографії; тхнути, скривдити, спе­чений, сформований. У префіксах роз-, без- асиміляція не обо­в'язкова, наприклад:

• розстелити [рос(с)те^илйти]'
• небезпечний [небеспечний]
• безпідставно [бесп'ітстауно]

Дисиміляція виявляється у:

• Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто.
• При творенні вищого ступеня по­рівняння прикметників [с], [зьк] змінилися на [шч] і [жч]: високий — вищий, низький — нижчий.
• Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: мірошник, рушник (із ручьникг), а також рушниця, соняшник, сердешний.
• Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д], [т]. Унаслідок регресивної дисимі­ляції утворилося звукосполучення [ст]: плетти — плести, ведти — вес­ти, метти — мести, бредти — брести.^[1]

За напрямом буває регресивна і прогресивна дисиміляції приголосних.^[6]

Регресивна дисиміляція приголосних — це зміна попереднього звука під впливом наступного.

Прикладом регресивної дисиміляції є зміна кт у хт (кто→хто, трактор→трахтор): перший із двох зімкнено-проривних приголосних змінився на щілинний. Ця дисиміляція відбулась лиш в окремих словах, бо в мові маємо чимало слів і форм, де вона відсутня: лікті, пекти, волокти тощо. Також унаслідок регресивної дисиміляції звукосполука із зімкнено-щілинного та зімкнено-прохідного (чн) змінилася в сполучення щілинного із зімкнено-прохідним (шн):

• ручьникъ→ручник→рушник,
• мѣрочьникъ→мірочник→мірошник

Але в переважній більшості слів такої дисиміляції немає: ручний, нічний, річниця, точний, заочник.

Звукосполука кр таким же чином перетворилася на хр: крьстъ→хрест(і похідні:хрестити, хрещення, хрестини), а дт, тт — у ст: ведти→вести, плетти→плести.^[6]

Прогресивна дисиміляція приголосних — це зміна наступного звука під впливом попереднього.

Прогресивної дисиміляції зазнає другий із двох щілинних у звукосполуках шш і жш,які виникли внаслідок попередньої регресивної асиміляції с, з до ш при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників:

• висший→вишший→виш-чий,
• красший →крашший →крашчий,
• близший→ближчий→ближчий,
• вузший→вужший→ вужчий.^[6]

За ступенем сусідства дисиміляція може бути суміжна, або контактна, тобто коли сусідні звуки розподібнюються (кто→хто,ручник→рушник), і несуміжна, або дистантна, коли розподібнюються звуки, розділені іншими(рицар→лицар, рибарство→рибальство).^[6]

Явища асиміляції й дисиміляції приголосних звуків спри­яють підвищенню зручності вимови. Вони роблять її більш природною та милозвучною, збільшують рівень співочості. Крім то­го, вони допомагають краще зрозумі­ти ті позиційні й історичні зміни, які становлять фонетичну особливість української мови.

• Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. — 4-те вид. — К.: Либідь, 2008. — 488 с.