French
DeutschАстрильд гранатовий — Вікіпедія
| Астрильд гранатовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_(17000645472)_(cropped).jpg) Самець гранатового астрильда .jpg) Самиця гранатового астрильда | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Granatina granatina (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Fringilla granatina Estrilda granatina Uraeginthus granatina Uraeginthus granatinus | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Астри́льд гранатовий[2] (Granatina granatina) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Мешкає в Південній Африці.
_(16814608080).jpg)
_(17000651742).jpg)
.jpg)
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис гранатового астрильда до своєї книги «Ornithologie». Він використав французьку назву Le Grenadin та латинську назву Granatinus[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[5]. Одним з цих видів був гранатовий астрильд, для якого Лінней придумав біномінальну назву Fringilla granatina[6]. Згодом гранатового астрильда перевели до роду Granatina, введеного англійським орнітологом Річардом Боудлером Шарпом у 1890 році[7]. Лінней помилково вказав Бразилію як типову місцевість гранатового астрильда, посилаючись на опис птаха, зроблений англійським натуралістом Джорджем Едвардсом у 1743 році[8]. У 1930 році британський зоолог Вільям Латлі Склейтер виправив типову місцевість виду на Анголу, а південноафриканський орнітолог Філіп Кленсі у 1959 році уточнив її до провінції Уїла[9][10][11].
Довжина птаха становить 13-14 см, враховуючи довгий хвіст, вага 9,5-13,9 г. У самців лоб кобальтово-синій, щоки і скроні фіолетові, окаймлені з боків і знизу чорною смугою, від дзьоба до очей ідуть чорні смуги. Тім'я і верхня частина тіла рудувато-коричневі. Надхвістя кобальтово-синє, крила і довгий, прямокутної форми хвіст більш темні, чорнуваті. Підборіддя і горло чорні, нижня частина тіла рудувато-коричнева, живіт чорнуватий. Очі червонувато-карі, навколо очей кільця тілесного кольору. Дзьоб червоний, загострений, конічної форми, лапи тілесного кольору. Самиці мають переважно світло-коричневе забарвлення з рудуватим відтінком. "маска" на голові у них менш виражена і менш яскрава, чорна пляма на горлі відсутня.
Гранатові астрильди мешкають на півдні Анголи, на південному заході Замбії, в Зімбабве, Ботсвані, Намібії, на півдні Мозамбіку і на півночі Південно-Африканської Республіки. Вони живуть в сухих чагарникових і акацієвих заростях, в акацієвих рідколіссях та в лісистих саванах міомбо і мопане[en]. Зустрічаються парами або невеликими зграйками, не формують великих зграй, однак можуть приєднуватися до змішаних зграй птахів разом з савановими астрильдами-метеликами і строкатими мельбами.
Гранатові астрильди живляться дрібним насінням трав, а також ягодами, плодами, бруньками, нектаром алое і дрібними безхребетними. Вони збирають насіння прямо з колосків, утримуючи окремі стебла однією лапою. Гранатові астрильди є моногамними птахами, які утворюють пари на все життя. Сезон розмноження у них припадає на завершення сезону дощів, в Ботсвані з грудня по червень (переважно з лютого по квітень), в ПАР і Зімбабве з січня по травень. Самці приваблюють самиць, стрибаючи по землі навколо них, при цьому тримаючи в дзьобі травинку і співаючи. Самиці відповідають прихильністю, присідаючи і хитаючи хвостом із сторони в сторону.
Гніздо має кулеподібну форму, робиться парою птахів з переплетених стебел трави, корінців та інших рослинних волокон, встелюється пір'ям, розміщується в чагарниках. В кладці від 2 до 7 яєць. Інкубаційний період триває 12-13 днів, насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 16-18 днів після вилуплення, а стають провстістю самостійними у віці 1,5 місяців. Гранатові астрильди іноді стають жертвами гніздового паразитизму королівських вдовичок.
- ↑ BirdLife International (2016). Granatina granatina: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 19 січня 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 січня 2023.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode Contenant la Division des Oiseaux en Ordres, Sections, Genres, Especes & leurs Variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 216—218, Plate 9 fig. 3.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 319.
- ↑ Sharpe, R. Bowdler (1890). Catalogue of the Passeriformes or Perching Birds in the Collection of the British Museum. Sturnformes. Catalogue of the Birds in the British Museum. Т. 13. London: Trustees of the British Museum. с. 403.
- ↑ Edwards, George (1743). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part IV. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 191, Plate 191.
- ↑ Sclater, William Lutley (1930). Systema Avium Aethiopicarum. Т. Part 2. London: Taylor and Francis. с. 806.
- ↑ Clancey, Phillip Alexander Clancey (1959). Miscellaneous taxonomic notes on African birds XIV. Durban Museum Novitates. 5 (18): 231-259 [256].
- ↑ Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1968). Check-List of Birds of the World. Т. 14. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 335.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Violet-eared waxbill - Species text in The Atlas of Southern African Birds.
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |