Атакаміт — Вікіпедія

Атакаміт
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[d][1]
АбревіатураAta[2]
Хімічна формулаCu₂Cl(OH)₃
Nickel-Strunz 103.DA.10a[3]
Ідентифікація
Сингоніяромбічна сингонія[4]
Інші характеристики
Названо на честьАтакама[5]
Типова місцевістьIII Регіон Атакама[6]
CMNS: Атакаміт у Вікісховищі

Атакаміт – мінерал класу галогенідів, гідроксилхлорид міді.

Етимологія та історія

[ред. | ред. код]

Названий на честь південноамериканської пустелі Атакама, де був уперше знайдений наприкінці 18 століття. Назву запропонував у 1801 році Дмитро Голіцин (Dmitri de Gallitzin), утворивши її від відповідного топоніму.[7][8] За іншими даними, цю назву вперше запропонував Йохан Фрідріх Блюменбах (Johann Friedrich Blumenbach) у 1802 році. До того мінерал називали "мідний пісок", "зелений пісок з Перу", "мідний соляний пісок" тощо.[9]

Склад і властивості

[ред. | ред. код]

Хімічна формула: [Cu2Cl(OH)3]. Містить (%): Cu – 59,51; O – 22,47; Cl – 16,60; H – 1,48.[10]

Сингонія ромбічна.

Зустрічається у вигляді агрегатів тонких кристалів, волокнистих або зернистих агрегатів.

Густина 3,76 - 3,78 г/см3.[10]

Твердість 3 - 3,5.[7]

Колір трав'янисто зелений.

Блиск алмазний, скляний. Прозорий до напівпрозорого.

Риса яблучно-зелена.

Злом раковистий.

Зустрічається в аридних областях як гіпергенний мінерал зони окиснення мідних родовищ. Другорядна руда міді. Є досить рідкісним мінералом, оскільки умови його утворення досить специфічні: окиснення, зазвичай, сульфідних мінералів міді у посушливому пустельному кліматі та, можливо, десублімація із вулканічних викидів у фумаролах.

Розрізняють:

  • атакаміт бромистий — основний бромід міді координаційної будови — Cu2(OH)3Br. Можливо диморфний з атакамітом. Штучна сполука.

Раніше порошок атакаміту завдяки його адсорбуючим властивостям використовували в комерційних цілях у якості порошку для висихання чорнил під час писання пером, для чого його імпортували з Чилі.

Атакаміт може мати біогенне походження – кристалічна форма цього мінералу є головною складовою щелеп багатощетинкових червів роду Glycera, завдяки чому вони надзвичайно стійк до стирання (існує також версія, що мідь може слугувати каталізатором для дії отрути цих поліхет).[11]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. ↑ mineralienatlas.de
  5. ↑ Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
  6. ↑ Фрідріх Б. Й. Manuel D´Histoire Naturelle — Мец: 1803. — Т. 2.
  7. ↑ а б Atacamite. www.mindat.org. Процитовано 14 жовтня 2022.
  8. ↑ Golicyn, Dmitrij A., 1734-1803: Recueil des noms par ordre alph. appropriés en mineralogie aux terres, pierres ... (1801) - Bayerische Staatsbibliothek. opacplus.bsb-muenchen.de. Процитовано 15 жовтня 2022.
  9. ↑ Blumenbach, Johann Friedrich (1802). D. Joh. Fr. Blumenbach's Prof. zu Göttingen ... Handbuch der Naturgeschichte (нім.). U.a.
  10. ↑ а б Atacamite Mineral Data. www.webmineral.com. Процитовано 14 жовтня 2022.
  11. ↑ Lichtenegger HC, Schöberl T, Bartl MH, Waite H, Stucky GD (October 2002). "High abrasion resistance with sparse mineralization: copper biomineral in worm jaws". Science. 298 (5592): 389–92. doi:10.1126/science.1075433

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Атакаміт&oldid=44149144