Афікс — Вікіпедія

А́фікс, також Формант^[1] (лат. affixus — прикріплений, причеплений) — частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові слова (наприклад, пись-м-ен-ник), словозмінні — виражають відношення слова до інших слів (наприклад, вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

Афікс є засобом вираження лексичних значень і відношень між словами у словосполученні та реченні.

У залежності від позиції в слові розрізняють:

• префікси (від лат. praefixus — прикріплений спереду) — афікси, які стоять перед коренем. Наприклад: укр. заїхати, англ. impossible
• постфікси — афікси, які стоять після кореня. Постфікси поділяються на:
  • суфікси
  • флексії, закінчення.
• інтерфікси
• інфікси (у корені слова), напр. лат. vici (переміг), vinco (перемагаю), де n — інфікс .
• циркумфікси
• трансфікси

У залежності від функціональності розрізняють:

• Непродуктивний афікс — такий, що рідко бере участь у творенні слів або не використовується в сучасній мові зовсім. Напр.: паст-ух, да-м.
• Продуктивний афікс — такий, що широко використовується для творення нових слів і форм. Напр.: говори-ти, здобув-ач.
• Словотворчий афікс — такий, що служить для утворення нових слів. Напр.: дистриб'ют-ор, степ-ов-ий, під'-'іхати.
• Формотворчий афікс — такий, що служить для утворення форм слів. Напр.: нов-іш-ий, пальт-а, ходи-л-а.

Також виділяють:

• Афікс регулярний,
• Афікс нерегулярний,
• Афікс мертвий,
• Афікс нульовий (негативний),
• Афікс позитивний.

Афіксація в німецькій мові

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.