Баба Докія — Вікіпедія

Ба́ба До́кія (рум. Баба Докия, рум. Baba Dochia, Baba Odochia, Baba Eudochia, Baba Dochiţa, Baba Odotia; укр. Баба Докія, Баба Явдоха)^[1] — згідно з народними віруваннями й фольклором румунів і молдованів стара жінка, з якою пов'язують різке похолодання щороку в березні, коли, здається, весна вже невідворотньою; персонаж міфології східнороманських народів.^[2] Її ім'я походить із візантійського календаря, в якому 1 березня справлялося свято Святої мучениці Євдокії.

У давнину жила була стара бабка Докія (в інших версіях легенди баба Євдоха).

Вона пасла овець, пряла шерсть, робила бринзу і цим заробляла життя.

Одного весняного дня повела баба Докія своїх овець у гори, щоб ті покуштували свіжої травиці.

Оскільки вранці було ще холодно, баба натягла на себе дванадцять кожухів з овечих шкур, щоб не замерзнути. А поки вона здіймалася вгору — зігрілася, та й сонечко припікало дедалі дужче.

Баба Докія почала скидати один за одним кожушини й залишати позад себе. Так вона зняла всі кожухи й зійшла на вершечок пагорба.

Але там здійнявся вітер і засніжило — у березні ж погода примхлива.

Баба Докія зібрала всі свої вівці й поквапилась додому. Дорогою вона підбирала одяг і знову вдягала на себе. Але кожухи вже були сильно припорошені снігом, і їх довелося обтрушувати.

Так і обтрусила й зібрала баба Докія всі свої кожухи і повернулася додому.

Тепер коли в березні йде сніг — значить, баба Докія знову витрушує високо в горах сніг із кожухів і він сиплеться на нас. Зате коли Докія витрусить усі 12 рогожок від снігу, настануть по-справжньому теплі й сонячні весняні дні.

Існує декілька варіантів легенди. Один із них називається «Траян і Докія». Згідно з цим варіантом, Докія була дочкою правителя даків Децебала . Коли римський імператор Траян захопив Дакію, Докія зникла на священній горі Чахлеу, щоб не виходити за нього заміж. Вона перевдяглася на пастушку й пасла овець, але змерзла від холоду. Діва Марія за однією версією перетворила її зі стадом на скелі, а за іншою версією Докія стала струмком, а вівці — квітами.

Ще один варіант легенди розповідає, що у Баби Докії був син на ім'я Драгобете, який одружився всупереч її волі. Одного холодного зимового дня Докія дала невістці клубок чорної шерсті, послала на річку і наказала не повертатися, поки та не випере його до білизни. Шерсть, звичайно ж, залишилася чорною, і дівчина сиділа і плакала на березі річки. Зглянувшись на неї, з'явився Ісус Христос, якого вона не впізнала. Він дав їй квітку і сказав, щоб вона занурила її у воду разом із клубком вовни. Дівчина послухалася поради, і вовна стала білою. Вона повернулася додому та розповіла Докії, як усе було. Докія їй не повірила і звинуватила в тому, що людина, яка дала квітку, це її коханець. Після цього Докія вирушила в гори Чахлеу з отарою овець, будучи впевненою, що весна вже настала — інакше «коханець» невістки не зміг би знайти квітку. Вона одягнула дванадцять овечих шкур, але в горах почався дощ, шкури вимокли, і Докія зняла їх одну за одною. Але дощ раптово змінився снігом, Докія замерзла і перетворилася на камінь разом із отарою.

В іншому варіанті легенди наприкінці лютого Докія посилає невістку зібрати ягоди у лісі. До невістки приходить Бог у вигляді старого і дає їй кошик з ягодами. Далі все відбувається як у попередній версії.

Іноді Докію зображують як гордовиту жінку, яка дражнила місяць березень, а той у помсту забрав кілька днів у лютого.

• Баба Докия // Мифологический словарь / гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — С. 85. — ISBN 5-85270-032-0. (рос.)
• Голант Н. Г. Мартовский обрядовый комплекс румын и болгар в этнокультурной традиции карпато-балканского региона // Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Санкт-Петербургский государственный университет. — СПб., 2007. — 18 листопада. (рос.)