Балановська культура — Вікіпедія

Балановська культура — археологічна культура племен ранньої бронзової доби у Середньому Надволжі. Існувала в 2000–1100 (800^[1]) роках до н. е.

Названа за могильником у сільця Баланово Козловського району Чувашії. Перші її пам'ятки розкопані в 1930-х роках Петром Третьяковим. В 1940 році досліджені пам'ятники були виділені Отто Бадером в особливий варіант фатьянівської культури, а через десятиріччя, у в самостійну культуру.^[1]

Частина дослідників продовжує вважати балановську культуру східним варіантом ширшої фатьянівської культури.

Для Середнього Надволжя балановська культура є сторонньою, пов'язаною зі своїм походженням з ареалом європейських культур бойових сокир^[1]. Ймовірно, територія походження балановських племен була на південь від Прибалтики у межиріччі Дніпра й Волги (середньодніпровська культура). Археологічні дані свідчать про їх просування на рубежі 3–2-го тисячоріччя до н. е. на схід долинами річок Десна, Ока, Мокша й Сура.

Фахівці відносять племена балановської культури до протобалтської гілки стародавніх індоєвропейців.

Антропологічний тип балановців європеоїдний східний середземноморський.^[1]

На кінець 2-го тисячоріччя до н. е. поширення балановської культури значно скоротилася до території Нижнього Надсур'я. Вчені вважають, що за пізньої бронзової доби балановські протобалти розчинилися у інших культурах Середнього Надволжя. Ймовірно, до цього часу відносяться деякі стародавні індоєвропейські лексичні включення в угро-фінські мови.

До 11 сторіччі до н. е. поселення балановських протобалтів концентруються на Нижньому Надсур'ї, залишаючи під натиском поздняковських, приказанських й чирковських племен решту території Середнього Надволжя.^[1]

Ранньо-балановські поселення розташовувались на піщаних останцях річкових заплав; а пізньо-балановські — на природних укріплених місцях.

На ряді поселень виявлені оборонні споруди у вигляді ровів та частоколів. ^[1]

Провідним заняттями племен балановської культури було осіло-пастушаче скотарство. Переважало розведення свиней, великої рогатої худоби, коней. Як тяглова сила використовувалися бики. Використовувався колісний транспорт.

Практикувалося підсічно-вогневе землеробство, імовірно орне.

Допоміжними були полювання, рибальство й збиральництво.

Особливо характерні знахідки свердлених кам'яних бойових сокир.

Балановці виплавляли з міді наконечники списів і стріл, сокири, шила, голки, скроневі кільця.^[1]

Круглодонні посудини кулястої і бомбоподібної форми з циліндричним горлом, орнаментовані. нарізками і відбитками дрібнозубчастий штампа.

Для могильників культури характерні ґрунтові поховання у прямокутних ямах глибиною до 2 м. Мерців ховали скорчениму на боці. У могилу клали посуд, рідко зброю, знаряддя праці, прикраси. У 16 сторіччі до н. е. починають поширюватися підкурганні поховання.^[1]

Перше у Мордовії поселення балановської культури городище Ош-Пандо виявив й досліджував П. Д. Степанов в 1946-49 роках. Крім поселення Ош-Пандо, відомі курганні могильники балановської культури. У Великоігнатовському районі біля сіл Чукалов, Андріївка, Кіржемани.

В 13 сторіччі до н. е. під тиском племен зрубної культури балановські протобалти полишають Надмокшання.^[1]

У Пензенській області відомі ранньо-балановські поселення: Старе Захаркино (Шемишейський район), Безсоновка-2, Єрня (околиці Пензи).

Близько ста бойових сокир виявлено у Пензенській області.

У 13 сторіччі до н. е. під тиском племен зрубної культури балановські протобалти полишають Помокшання.

• Степанов П. Д. Ош Пандо.— Саранск, 1967
• Бадер О. Н., Халиков А.X. Памятники балановской культуры // Археология СССР: Свод археологических источников.— М., 1976.— Выпуски 1—25