Балка Курачева — Вікіпедія
Балка Курачева, Караїчин яр (рос. Ов. Карачев[2]; б. Курачева[3]) — балка (річка) в Україні у Троїцькому районі Луганської області. Ліва притока річки Гнилої (басейн Азовського моря).
Довжина річки приблизно 9,34 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 8,61 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,08 [4]. Формується багатьма балками та загатами[2].
Бере початок у селі Караїчне. Тече переважно на південний захід і у селі Покровське впадає у річку Гнилу, праву притоку Красної.
- У селі Покровське балку перетинає автошлях Т 1312[4] (автомобільний шлях територіального значення в Луганській області. Проходить територією Сорокинського району, Свердловської, Ровеньківської та Антрацитівської міських рад через Сорокине — Комсомольський — Довжанськ — Шахтарське — Любимівка — Ровеньки — Картушине — Кам'яне — Антрацит. Загальна довжина — 62,3 км).
- У XIX столітті у селі Покровське (рос. Гнилая)[2] на балці існувало багато вітряних млинів[2].
- ↑ а б GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ а б в г Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXIII, лист: 16. Показаны территории: Харьковской губернии. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 21 вересня 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2021-06-24 у Wayback Machine.] - ↑ а б www.google.com.ua/maps/@49.7493412,38.2275922,15.04z?hl=uk
- Словник гідронімів України [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.] / Ред. кол.: А. П. Непокупний, О. С. Стрижак (заст. голови), К. К. Цілуйко (голова); Укладачі: І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко, А. П. Непокупний, В. В. Німчук, Є. С. Отін, О. С. Стрижак, К. К. Цілуйко. АН УРСР. Ордена Трудового червоного прапора Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Українська ономастична комісія. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 239, 240