Бард Лучник — Вікіпедія

Бард
Bard
Творець:Дж. Р. Р. Толкін
Твори:Гобіт
Стать:Чоловіча
Раса:Людина
Дата народження:невідома
Дата смерті:2977 Т. Е.
Діти:Баїн
Рід занять:fictional dragonslayer
Прототип:Віґлаф[en]
Роль виконує:Люк Еванс

Бард (англ. Bard) — персонаж роману-казки Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти», чоловік з Озерного Міста, що вбиває дракона Смоґа та згодом стає королем Долу.

Літературний аналіз

[ред. | ред. код]

Автор «Історії „Гобіта“» Джон Рейтліфф[en] відзначає паралелі Барда з Віґлафом[en] із давньоанглійської поеми «Беовульф», який також походить із королівського роду, з'являться в історії досить пізно, коли наважується кинути виклик драконові, тоді як його товаришам не вистачає на це сміливості, й унаслідок перемоги над змієм стає королем. У творах Толкіна Бард — літературний попередник Араґорна. Обидва перемагають надзвичайно могутнього ворога своєї династії, що знищив їхню батьківщину, відновлюють своє королівство та започатковують нову династію, володіння якої знову розквітають[1].

На думку дослідника творчості Толкіна Тома Шиппі, одна з головних особливостей «Гобіта» — «зіткнення» сучасного стандарту поведінки, представленого Більбо Торбином, зі стародавнім, що характерний для епічних героїв, які оточують гобіта. Цей контраст проявляється переважно через стилістику мови персонажів. Якщо переговори Барда з гномом Торіном сповнені архаїчної лексики й запозичені безпосередньо з ісландських саг, то його розмова з Більбо — діалог «героя» і «бізнесмена»[2][3]. Натомість тип героїчної поведінки, який виявляє Бард, значною мірою властивий часам Толкіна[4][5]. Побачивши наближення дракона, Бард, на відміну від стародавнього героя Беовульфа, не готує до бою власну зброю, а організовує оборону міста й віддає накази, демонструючи якості піхотного офіцера XX століття. Під його керівництвом жителі міста руйнують міст, заготовляють посудини з водою і готують до бою стріли та дротики, що служить середземським еквівалентом збору боєприпасів і копання траншей. У підсумку, перемога Барда над драконом досягнута завдяки невластивій давнім часам дисципліні, а вся сцена нападу на Озерне Місто витримана в дусі Першої світової війни, учасником якої був Толкін[6][7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Rateliff, 2011, с. 557—558.
  2. Shippey, 1992, с. 67—68, 76—78.
  3. Shippey, 2001, с. 41—45.
  4. Shippey, 1992, с. 76.
  5. Shippey, 2007, с. 197.
  6. Shippey, 1992, с. 74—76.
  7. Shippey, 2001, с. 39—41.

Література

[ред. | ред. код]