Беннігсен Леонтій Леонтійович — Вікіпедія

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.

Левін Август Готліб Теофіл фон Беннігсен
нім. Levin August Gottlieb Theophil, Graf von Bennigsen
портрет Беннігсена 1820 р.
Народження	10 лютого 1745(1745-02-10) Брауншвейг Ганновеське курфюрство
Смерть	3 жовтня 1826(1826-10-03) (81 рік) Бантельн Ганноверське королівство
Країна	Священна Римська імперія  Велика Британія
Приналежність	Священна Римська імперія  Велика Британія
Вид збройних сил	Російська імператорська армія
Роки служби	1759—1773 1773—1818
Звання	генерал від кавалерії
Командування	Литовське генерал-губернаторство, Головний штаб армії
Війни / битви	Штурм Очакова, Битва під Міром, Битва під Зельвою, Битва під Берестям, Битва під Ліпнішками, Битва під Солами, Штурм Дербента, Битва при Пултуську, Битва під Ейлау, Битва при Гуттштадті, Битва під Гейльсбергом, Битва під Фрідландом, Бородінська битва, Тарутинський бій, Битва під Лейпцигом, Облога Гамбурга
Титул	барон, граф
Рід	Bennigsend
Діти	Sophie von Bennigsend[1], Adam Johann von Bennigsend, Alexander Levin von Bennigsend і Alexandrine Bertha von Bennigsend
Інше	масон
Нагороди
Беннігсен Леонтій Леонтійович у Вікісховищі

Леонтій Леонтійович Беннігсен, Левін Август Готліб Теофіл фон Беннігсен (нім. Levin August Gottlieb Theophil von Bennigsen; рос. Ле́вин А́вгуст Го́тлиб Теофи́ль фон Бе́ннигсен; нар.10 лютого 1745 р., Брауншвейг — †3 жовтня 1826 р., Бантельн) — барон, граф (1813), генерал від кавалерії на російській службі, прославився як командувач російської армії в битві при Прейсіш-Ейлау проти Наполеона — ця генеральна битва під його проводом стала першою, де Наполеон не зміг здобути впевнену перемогу.

Родом з давнього баронського роду з курфюрства Ганновер; син барона Левіна Фрідріха Беннігсена (1700—1762), службу розпочав 14-річним хлопчиком у ганноверській піхоті, брав участь у Семирічній війні.

У 1773 році перейшов з підполковників ганноверської армії на службу в Росію, яка в той час вела війну з Туреччиною. Прийнятий з чином прем'єр-майора у Вятський мушкетерський полк. У 1774 році бився проти турків, перебуваючи в армії Румянцева, а 1787 року отримав чин полковника і призначений командиром Ізюмського легкокінного полку, з яким брав участь у кампаніях 1789 і 1790 років і відзначився при штурмі Очакова та при взятті Бендер.

Масон, відвідував ложі в Ганновері і Гамбурзі. У 1775 році став членом-засновником московської ложі «Щирість» (Чистосердечие)^[2].

У 1792 році, під час дій проти польських конфедератів, командував особливим «летючим загоном», брав участь у битві під Міром, а потім разом з генералом Ферзеном взяв Несвізький замок; виконував доручення під Зельвою, Вовковиськом і при ураженні головних сил ВКЛ під Берестям. У 1794 році розбив поляків під Ліпнішками і Соламі (за що був нагороджений чином генерал-майора), а потім, переправившись уплав через р. Німан, здійснив несподіваний напад на російського ворога, що стояв у Оліта, і завдав йому поразки. У боях, що відбувалися під Вільно, взяв 7 гармат, за що був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу. Після закінчення війни отримав великі маєтки, мав 1080 кріпаків у Слуцькому повіті Мінської губернії.

У 1796 році брав участь у війні з Персією і проявив особливі заслуги при взятті Дербента.

14 лютого 1798 року отримав звання генерал-лейтенанта, але через зв'язки з братами Зубовими потрапив в опалу, і вже 30 вересня 1798 році вийшов у відставку.

Був одним з активних учасників змови 11 березня 1801 року, що призвела до вбивства імператора Павла I: проник із вбивцями в його спальню (про що свідчать його записки). 15 березня Беннігсен знову прийнятий на службу, 11 липня призначений Литовським генерал-губернатором. 11 червня 1802 року отримав звання генерала від кавалерії.

У 1805 році був начальником однієї з російських армій, відправлених на допомогу Австрії проти Наполеона, але взяти участь у військових діях не встиг. У кампанію 1806 року за битву при Пултуську отримав орден Святого Георгія 2-го ступеня. 1 січня 1807 року призначений головнокомандувачем замість графа Каменського. Воював у битві при Бергфріді^[3]. 26-27 січня в кровопролитній битві при Прейсиш-Ейлау стримав натиск французької армії, очолюваної Наполеоном, нагороджений орденом Св. Апостола Андрія Первозванного і 12 тисячами рублів щорічної пенсії. Весною того ж року розбив маршала Нея в Гуттштадті, потім дав відсіч Наполеону біля Гейльсберга, але влітку був розбитий під Фрідландом.

Після поразки 26 червня 1807 року замінений на посту головнокомандувача графом Буксгевденом. У суспільстві й армії всю провину за поразки поклали на Беннигсена^[4]. В умовах патріотичного піднесення проти нього працювала й та обставина, що він не говорив російською мовою на службі в Російській імперії, будучи підданим англійської монархії^[5]. Був змушений покинути армію і виїхати у свій маєток.

Повернувся на службу 27 квітня 1812 року з призначенням на службу при імператорові Олександрі I^[6] без певних доручень, супроводжував його у Вільну.

12 червня 1812 року, коли наполеонівські війська почали переходити р. Німан, у своєму заміському палаці в Закреті Беннігсен організував бал, на якому був присутній Олександр I. На початку війни 1812 року був залишений без певної посади при Головній квартирі 1-ї Західної армії, до того ж командувачам 1-ї і 2-ї Західними арміями генералам Барклаю-де-Толлі і Багратіону було «рекомендовано» в усьому з ним радитися.

Був одним з керівників опозиції Барклаю-де-Толлі, критикуючи практично всі його накази. У середині серпня 1812 року Барклаю-де-Толлі вдалося все-таки видалити Беннігсена з армії. Але в Торжку Беннігсен зустрів призначеного на головнокомандувача Кутузова, який оголосив про призначення його начальником Головного штабу армії.

Брав участь у Бородінській битві. Як начальник Головного штабу склав диспозицію (план битви) для російської армії. На думку деяких істориків, ця диспозиція була в цілому невдалою і призвела до величезних втрат російської армії під час битви^[7]. Напередодні бою попрямував на лівий фланг у корпус Тучкова й віддав розпорядження негайно виступити з Утицкого лісу вперед на відкрите місце й зайняти позиції лівіше армії Багратіона. У підсумку корпус Тучкова і Московське ополчення зазнали марних втрати. Прихований контрудар у фланг і тил французької армії був зірваний. Проте був нагороджений за Бородінський бій орденом Св. Володимира 1 ст.

Після Бородіно на знаменитій нараді у Філях відстоював необхідність дати Наполеону новий генеральний бій під стінами Москви, для бою він обрав оптимальну з точки зору оборони неприступну позицію між Філямі й Воробйовими горами з двома висотами на Поклонній горі в центрі, зміцнивши її глибоким ескарпом (нині Мінська вулиця), але не отримав підтримки Кутузова. Фактично очолив в армії опозицію Кутузову, тим більше, що той фактично відсторонив його від керівництва штабом.

Керував боєм при Тарутині, де був поранений. Неузгодженість на полі бою викликала загострення давнього конфлікту Кутузова й Беннігсена, який звинуватив Кутузова в неправильному командуванні, у деяких випадках навіть віддавав накази через голову головнокомандувача. 30 жовтня Кутузов писав дружині^[8]: «Беннігсена майже до себе не пускаю і скоро відправлю».

15 листопада, за офіційною версією через зіпсоване здоров'я, Беннігсен, був нагороджений за битву в Тарутині алмазними знаками до ордена Св. Андрія Первозванного і 100 тисячами рублів, був відправлений у Калугу чекати нового призначення. Залишок війни провів у м. Лузі.

У 1813 році призначений головнокомандувачем резервною армією, що формувалася в Польщі. У кінці вересня 1813 року польська армія прийшла в Богемію на посилення російських військ, що діяли проти Наполеона.

3 жовтня Беннігсен, слідуючи на з'єднання з Головною армією до Лейпцигу, розбив маршала Сен-Сіра при Доні, близько Дрездена; 6 і 7 жовтня брав участь у битві під Лейпцигом. Після цього він військами своєї армії поступово взяв в облогу міста Торгау, Віттенберг, Магдебург і Гамбург (див. Війна Шостої коаліції).

Іменним найвищим указом від 29 грудня 1813 року (10 січня 1814) генерал від кавалерії, барон Левін-Август-Готліб Беннігсен був піднесений до графського достоїнства. Після укладення Паризького миру нагороджений орденом Св. Георгія 1-го ступеня.

Після повернення в Росію призначений головнокомандувачем 2-ї армії, розквартированої в Південно-Західному краї зі штаб-квартирою в Тульчині. За час його командування армією сильно підупала дисципліна, в інтендантській частині сталися великі зловживання. Положення Беннігсена ускладнилося і вкрай негативним відгуком про нього імператорського флігель-ад'ютанта Кисельова, направленого для ревізії справ у 2-й армії. Після цього 3 травня 1818 року Олександр I «погодився на звільнення» Беннігсена, і той отримав дозвіл виїхати в Ганновер. Останні роки провів у своєму ганноверском маєтку Бантельн, сильно хворів і до кінця життя осліп.

Леонтій Беннігсен мав 8 дітей від чотирьох шлюбів^[9].

• дружина — Фредеріка фон-Штейнберг^[10] (пом. 1773)
• дружина — Елізабет Мейєр (Мюллер)^[10] (пом. 1776). Їхній син:
  • Адам (Адам Іоган Казимир) Леонтійович^[11] (1776—1816), генерал-майор.
• дружина — Амалі фон-Швіхельт (пом. 1789)
• дружина — Марія-Леонарда (або Катерина) Фадеївна Буттовт-Андржейкович (1775—1858)
• Олександр Левін фон Беннігсен (1809—1893)

• (рос.)Записки графа Л. Л. Беннигсена о войне с Наполеоном 1807, СПб., 1900.
• Memoires de gen. Bennigsen, t. 1-3, Paris, 1907.
• (рос.)Беннигсен Л.-А. Г. Извлечения из мемуаров графа Бенигсена // Цареубийство 11 марта 1801 года. Записки участников и современников. — Изд. 2-е. — Спб.: А. С. Суворин, 1908. — С. 135—156. [Архівовано 18 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• (рос.)«Письма о войне 1812 г.», Киев, 1912.
• (рос.)Беннигсен Л. Л. Список о службе генерала от кавалерии графа Беннигсена. Июля 19-го дня 1816 года / Собщ. К. А. Б. Л. Р. // Русский архив, 1874. — Кн. 1. — Вып. 2. — Стб. 826—832. [Архівовано 29 вересня 2018 у Wayback Machine.]

У 2012 р. Центральним банком Російської Федерації була випущена монета (2 рубля, сталь із нікелевим гальванічним покриттям) із серії «Полководці й герої Вітчизняної війни 1812 року» із зображенням на реверсі портрета генерала від кавалерії Л. Л. Беннігсена^[12].

• Беннигсен, Леонтий Леонтьевич, граф // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1911—1915. (рос.)
• Беннигсен, Леонтий Леонтьевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
• Беннигсен, Леонтий Леонтьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• (рос.)«Беннигсен Леонтий Леонтьевич» / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1969.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Левін Август Готліб Теофіл фон Беннігсен
• (рос.)Записки графа Л. Л. Беннигсена о войне с Наполеоном на сайте «Руниверс»
• (рос.)http://memoirs.ru/files/Voeik_Ben_RA68.rar [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• (рос.)Военачальники в Бородинском сражении
• (рос.)Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. [Архівовано 17 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 316—317. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
• (рос.)Леонтий Беннигсен [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.] // Передача радиостанции «Эхо Москвы».
• (рос.)Бутовт Р., Бутовт-Андржейковичи в лабиринтах жизни. Издательство Гедиминас. Вильнюс. 300 с. 2018 с. — ISBN 978-9955-806-11-0