French
DeutschЛев берберійський — Вікіпедія
| Лев берберійський | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Panthera leo leo (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
Panthera leo berberisca | ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
|
Лев берберійський, лев атласький (лат. Panthera leo leo) — популяція лева, яка вимерла у дикій природі, хоча вважається що близько 100 особин перебувають у зоопарках по всьому світу. Останній лев у дикій природі був застрелений у 1922 році. Берберійський лев є найважчим підвидом лева. Нормальна вага для самців 200 — 300 кг, для самок 120 — 180 кг.
Зустрічався у горах і пустелях Берберійського узбережжя Північної Африки, від Марокко до Єгипту. [1] Популяцію у дикій природі було знищено після поширення вогнепальної зброї та винагород за відстріл левів. [2] Дослідження записів про полювання та спостереження показав, що невеликі групи левів, можливо, зустрічались в Алжирі до початку 1960-х років, а в Марокко — до середини 1960-х років. [1] На початок ХХІ сторіччя популяція у природньому середовищі знищена. [3]
До 2017 року берберійського лева вважали окремим підвидом лева. [4][5][6] Результати морфологічного та генетичного аналізу зразків левів із Північної Африки, опублікованих у 2008 році, показали, що берберійський лев суттєво не відрізняється від зразків левів, зібраних у західній та північній частині Центральної Африки. [7] Він входить до тієї ж філогеографічної[en] групи, що і азійський лев, а також тісно пов'язаний з популяціями левів у Західній Африці. [8][9]
У середньовіччі англійці тримали берберійських левів у Лондонському Тауері. У XIX і на початку XX століть багато берберійських левів знаходилось у цирках.
Вага самців від 180 до 250 кг, рідко трохи більша і від 100 до 170 кг у самок, берберійський лев був поряд з вимерлим капським левом (Panthera leo melanochaitus) найбільшим сучасним підвидом лева. Його найпомітнішою відмінністю була особливо густа темна грива, що заходила далеко за плечі й висіла вниз на животі.
У існуючих підвидів левів маса самців коливається від 150 до 210 кг, дуже рідко не багато більше (до 225 кг), самок від 90 до 150 кг.
Берберійський лев в історичні часи зустрічався на всій території африканського континенту, на північ від Сахари. Давні римляни часто використовували його на аренах у розважальних боях проти туранського тигра, який наразі також є вимерлим. З джерел випливає, що берберійський лев приблизно на початку XVIII століття майже зник у Північній Африці і залишався лише в маленькому ареалі на північному заході. Поширення вогнепальної зброї і цілеспрямована політика винищування були причинами того, що популяція сильно скоротилася і в цьому регіоні. Останній берберійський лев, що жив на волі, був застрелений у марокканській частині Атлаських гір у 1922 році. Схожа доля спіткала і інших великих хижаків Північної Африки. Берберійський леопард став украй рідкісним, а атласький ведмідь повністю вимер.
Хоча берберійський лев був морфологічно відмінним, його генетична унікальність залишалася під сумнівом. [10] У комплексному дослідженні еволюції левів в 2008 році було досліджено 357 зразків левів з Африки та Індії. Результати показали, що чотири леви в неволі з Марокко не виявляли жодної унікальної генетичної характеристики, але мали спільні мітохондріальні гаплотипи[en] зі зразками левів із Західної та Центральної Африки. Усі вони були частиною великої групи мтДНК, яка також включала зразки азійських левів. Результати підтвердили гіпотезу про те, що ця група розвинулась у Східній Африці і близько 118 000 років тому зазнала розселення на північ і захід під час першої хвилі експансії левів. Вона мала дві точки біфуркації: в Африці, а пізніше в Західній Азії. Леви в Африці, ймовірно, становлять єдину популяцію, яка схрещувалась між собою під час кількох хвиль міграції з пізнього плейстоцену. [7]
Берберійський лев мешкав окрім північноафриканських напівпустель і степів також у лісах і Атлаських горах. До його жертв відносилися головним чином олені, кабани і місцевий підвид звичайних бубалів.
_-_lev_Boy_(Panthera_leo),_2005.jpg)
Спочатку науковці вважали, що берберійські леви вимерли і в неволі. Однак марокканські правителі отримували від берберів левів у подарунок, коли ці тварини вже ставали досить рідкісними. Особини, яких марокканський король Хасан II в 1970 році передав рабатському зоопарку, були ймовірно прямими нащадками тих левів. Морфологія переданих особин відповідала історичному опису берберійських левів. У 1998 році жило ще 52 лева, що походять від левів султана, однак і вони мають домішки інших видів. 11 особин, які також можуть бути нащадками берберійських левів, живуть у зоопарку Аддис-Абеби. Їхні предки були власністю імператора Хайле Селассіє I.
Раніше фенотип берберійських левів був аргументом на користь обґрунтованості їхнього статусу як підвиду. Згідно з новішими дослідженнями зовнішність цих звірів може бути наслідком і зовнішніх умов. Густа грива можливо є лише адаптацією до холодного довкілля. У левів незалежно від підвиду з'являється густіша грива, якщо вони живуть у доволі холодному кліматі, наприклад в європейських зоопарках. Генетичні дослідження в 2006 році, тим не менш, підкріпили статус берберійських левів як окремого підвиду. Це, однак, залежить від все ще не до кінця зрозумілого походження левів Хасана II.
У різних зоопарках і цирках є екземпляри, які ймовірно походять від берберійських левів, але з великою ймовірністю нечистокровні. Існують також особини, які в результаті схрещування мають зовнішні ознаки берберійських левів, проте в них лише частково наявний генетичний матеріал цього підвиду.
Наприкінці XIX століття в Лондонському зоопарку жив чистокровний берберійський лев на ім'я Султан.
- ↑ а б Black, S. A.; Fellous, A.; Yamaguchi, N.; Roberts, D. L. (2013). Examining the Extinction of the Barbary Lion and Its Implications for Felid Conservation. PLOS ONE. 8 (4): e60174. Bibcode:2013PLoSO...860174B. doi:10.1371/journal.pone.0060174. PMC 3616087. PMID 23573239.
- ↑ Pease, A. E. (1913). The Distribution of Lions. The Book of the Lion. London: John Murray. с. 109−147.
- ↑ Bauer, H.; Packer, C.; Funston, P. F.; Henschel, P. & Nowell, K. (2017) [errata version of 2016 assessment]. Panthera leo. IUCN Red List of Threatened Species. 2016: e.T15951A115130419.
- ↑ Nowell, K. & Jackson, P. (1996). African lion, Panthera leo (Linnaeus, 1758). Wild Cats: Status Survey and Conservation Action Plan. Gland, Switzerland: IUCN/SSC Cat Specialist Group. с. 17—21. ISBN 978-2-8317-0045-8. Архів оригіналу (PDF) за 26 грудня 2018. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑ Шаблон:MSW3 Carnivora
- ↑ Kitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P.; Driscoll, C.; Duckworth, J. W.; Johnson, W.; Luo, S.-J.; Meijaard, E.; O’Donoghue, P.; Sanderson, J.; Seymour, K.; Bruford, M.; Groves, C.; Hoffmann, M.; Nowell, K.; Timmons, Z. & Tobe, S. (2017). A revised taxonomy of the Felidae: The final report of the Cat Classification Task Force of the IUCN Cat Specialist Group (PDF). Cat News (Special Issue 11): 71—73. Архів оригіналу (PDF) за 30 липня 2018. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑ а б Antunes, A.; Troyer, J. L.; Roelke, M. E.; Pecon-Slattery, J.; Packer, C.; Winterbach, C.; Winterbach, H. & Johnson, W. E. (2008). The Evolutionary Dynamics of the Lion Panthera leo revealed by Host and Viral Population Genomics. PLOS Genetics. 4 (11): e1000251. doi:10.1371/journal.pgen.1000251. PMC 2572142. PMID 18989457.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Bertola, L.D.; Jongbloed, H.; Van Der Gaag K.J.; De Knijff, P.; Yamaguchi, N.; Hooghiemstra, H.; Bauer, H.; Henschel, P.; White, P.A.; Driscoll, C.A.; Tende, T.; Ottosson, U.; Saidu, Y.; Vrieling, K. & de Iongh, H. H. (2016). Phylogeographic patterns in Africa and High Resolution Delineation of genetic clades in the Lion (Panthera leo). Scientific Reports. 6: 30807. Bibcode:2016NatSR...630807B. doi:10.1038/srep30807. PMC 4973251. PMID 27488946.
- ↑ Manuel, M. d.; Ross, B.; Sandoval-Velasco, M.; Yamaguchi, N.; Vieira, F. G.; Mendoza, M. L. Z.; Liu, S.; Martin, M. D.; Sinding, M.-H. S.; Mak, S. S. T.; Carøe, C.; Liu, S.; Guo, C.; Zheng, J.; Zazula, G.; Baryshnikov, G.; Eizirik, E.; Koepfli, K.-P.; Johnson, W. E.; Antunes, A.; Sicheritz-Ponten, T.; Gopalakrishnan, S.; Larson, G.; Yang, H.; O’Brien, S. J.; Hansen, A. J.; Zhang, G.; Marques-Bonet, T. & Gilbert, M. T. P. (2020). The evolutionary history of extinct and living lions. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 117 (20): 10927—10934. doi:10.1073/pnas.1919423117. PMC 7245068. PMID 32366643.
- ↑ Black, S.; Yamaguchi, N.; Harland, A. & Groombridge, J. (2010). Maintaining the genetic health of putative Barbary lions in captivity: an analysis of Moroccan Royal Lions (PDF). European Journal of Wildlife Research. 56 (1): 21—31. doi:10.1007/s10344-009-0280-5. S2CID 44941372. Архів оригіналу (PDF) за 18 вересня 2021. Процитовано 17 січня 2022.
- Ronald M. Nowak:Walker's Mammals of the World, Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
 | Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |