Блакитний ангел — Вікіпедія

Блакитний ангел
Der blaue Engel
Жанр	драма, мюзикл
Режисер	Джозеф фон Штернберг
Продюсер	Еріх Поммер
Сценарист	Карл Цукмайер Карл Фольмьоллер Роберт Лібманн
На основі	роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана»
У головних ролях	Марлен Дітріх Еміль Яннінгс Курт Геррон
Оператор	Гюнтер Ріттау
Композитор	Фрідріх Холлендер
Художник	О. Хунте
Кінокомпанія	UFA
Дистриб'ютор	UFA, Paramount Pictures
Тривалість	106 хв.
Мова	німецька / англійська
Країна	Веймарська республіка
Рік	1930
Дата виходу	1 квітня 1930 (Німеччина) 5 грудня 1930 (прем'єра в США)[1]
IMDb	ID 0020697
Блакитний ангел у Вікісховищі

«Блакитний ангел» (нім. Der blaue Engel) — фільм режисера Джозефа фон Штернберга, знятий за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана^[en]» на студії «УФА».

Дія «Блакитного ангела» розгортається в портовому містечку імовірно на початку 1920-х років або трохи раніше. Учитель старших класів гімназії професор Рат (Еміль Яннінгс) ненавидить людей і свободу, злісно знущається над школярами. Дізнавшись, що його учні відвідують співачку з кабачка «Блакитний ангел», він з'являється у неї із погрозами, але і сам потрапляє під чари Лоли-Лоли. Рат проходить усі стадії моральної деградації. Він одружується на співачці і вирушає разом з нею на гастролі.

Поки трупа кочує з міста до міста, Лола-Лола (Марлен Дітріх) піддає чоловіка приниженням. Рат стає тягарем для естрадного театру. Трупа повертається в рідне місто Рата. На виставі — аншлаг. Вийшовши на сцену, колишній учитель кричить півнем, потім збігає з підмостків і починає душити Лолу-Лолу. Актори приходять їй на допомогу. Рат прокрадається до свого колишнього класу і там помирає. Лола-Лола, коли її чоловік йде помирати, співає пісню «Якщо згорають крила, я не винна».

Фон Штернберг називав цей фільм історією «падіння закоханої людини» і називав Рата «самовдоволеним типом з приниженою гідністю»^[2]. Деякі критики розглядали фільм як алегорію довоєнної Німеччини, але фон Штернберг абсолютно ясно давав зрозуміти, що не збирався зачіпати політичну обстановку: «Був 1929 рік, Німеччина не була розділена, хоча справжня Німеччина, її школи і інші місця, показані у фільмі, були не німецькі, і реальність перестала мене цікавити^[3][4]. Зображення Марлен Дітріх як чарівної співачки нічного клубу не лише закріпило її в ролі «зірки», але і створило сучасне втілення жінки-лисиці. Лола-Лола, що виконує пісню (написану Фрідріхом Холлендером, Робертом Лібманом і Семом Вінстоном), відкрила собі вільний шлях в серці Рата. Смуток, хвилювання і простота розповіді, помножені на прекрасну роботу фон Штернберга, поза сумнівом, створили блискучий успіх як в Німеччині, так і в Америці.

У «Блакитному ангелові» фон Штернберг уперше представив світу Марлен Дітріх (в головній ролі). Проте чуттєвість її героїні викликала безліч двояких випадів. У Пасадені (Каліфорнія) цензор С. В. Ковен визнав поведінку Лоли-Лоли образливою. Хоча, у результаті обидва фільми «Блакитний ангел» (зняті німецькою і англійською мовами) і нині вважаються класикою.

Фільм розглядався як випад проти німецької буржуазії, більш того, проти одного з керівників UFA Альберта Гугенберга — активного прибічника націонал-соціалістичної партії. Фільм був заборонений в нацистській Німеччині в 1933 році, як і усі твори Генріха Манна і Карла Цукмайєра. Проте, відомо, що Гітлер часто переглядав цей фільм у своєму приватному кінозалі і був сильно засмучений, коли Дітріх перейшла Рейн у формі американської армії, за декілька днів до його самогубства.

Фільм знімався в двох варіантах - німецькою і англійською мовами. У англійській версії Дітріх перетворилася на американську співачку. Штернберг вимагав від Марлен чистої вимови. Інші актори говорили англійською з німецьким акцентом, що відповідало авторському задуму^[5]. Довгий час англійська версія фільму вважалася втраченою, але пізніше була знайдена в німецькому архіві кіно.

Попри те, що з моменту впровадження в кінематографі технології озвучування пройшов надто короткий термін, фільм вийшов виключно звуковим по композиції. Рішуча відмова від «німої» акторської техніки у виконанні ролей і гармонійне і уміле використання звукових прийомів свідчать про потужність німецької кінематографічної школи першої половини XX століття, що зуміла швидко сприйняти нові художньо-виразні засоби.

• «Ich bin von Kopf bis Fuß auf Liebe eingestellt» («Falling in Love Again»)
• «Ich bin die fesche Lola» («They Call Me Naughty Lola»)
• «Nimm Dich in Acht vor blonden Frau'n» («Those Charming Alarming Blond Women»)
• «Kinder, heut' abend, da such' ich mir was aus» («A Man, Just a Regular Man»)
• «Ein Mädchen oder Weibchen wünscht Papageno sich!» («A girl or a little wife, wishes Papageno») — на основі музики Моцарта для «Чарівної флейти»

• Фільм «Блакитний ангел» — перший звуковий фільм за участю Марлен Дітріх, з цього фільму розпочалася її блискуча кар'єра в кіно в ролі фатальної спокусниці.
• У одному з епізодів кінофрески «Загибель богів» актор Гельмут Бергер в жіночій сукні пародіює пісню, яку Марлен Дітріх виконувала в «Блакитному ангелові».

• von Sternberg, Josef. The Blue Angel (New York: Simon and Schuster, 1968)(англ.)
• Wakeman, John. World Film Directors Vol. 1 (New York: H.W. Wilson, 1987)(англ.)
• Мусский И. А. «ГОЛУБОЙ АНГЕЛ» //  — М. : Вече, 2008. — ISBN ISBN 978-5-9533-2750-3.(рос.)

• Енциклопедія кіно [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Блакитний ангел на сайті AllMovie (англ.)
• Îngerul Albastru на Odeon Theatre (stage production) (рум.)