Богдан Хмельницький і Василь Молдавський — Вікіпедія

Богдан Хмельницький і Василь Молдавський (Похід в Молдавію) — українська дума, що оспівує три походи козацьких військ на чолі з Богданом Хмельницьким у Молдавію відповідно:1650, 1652 і 1653 років^[1]. Висвітлення подій в думі дуже близьке до історичних фактів. Це дозволяє вважати, що дума створена по свіжих слідах цих походів, або їх учасником, або на основі розповідей учасників подій, які були добре обізнані з обставинами походу. В думі висміюється Микола Потоцький (в тексті — Іван Потоцький). Всього налічується шість відомих варіантів думи, записаних на Полтавщині та Чернігівщині^[2].

Вже на самому початку думи напрочуд чітко виражено атмосферу суворої таємниці, що оточувала похід аж до здійснення задуму Хмельницького: "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає". Ані сотники, ані курінні отамани та полковники не знали, куди й для чого вирушає військо. Проте дума фіксує одностайну підтримку народом Хмельницького навіть в той час, коли кінцева ціль походу ще не відома: "За ним козаки йдуть, яко ярая пчола гудуть". Тексти думи містять згадки й про важливі тактичні розпорядження гетьмана: він завчасно послав уперед дванадцять пар гармат; переходив через Дністер трьома переправами, поділивши військо на три частини тощо. До речі, поділ війська на три колони дав можливість Хмельницькому, за образним висловом автора думи, у неділю до обіду здобути Сороку, пообідати на ринку, а під полудню годину взяти Січаву (Сучаву, Сочаву), хоча відстань між цими містами приблизно 200 км ^[3].

Описуючи чимало цікавих історичних подробиць, дума містить декілька художніх зразків епістолярного жанру: лист Богдана Хмельницького до Василя Молдавського, відповідь останнього Хмельницькому, лист Василя до Івана Потоцького та його відповідь Василеві Молдавському. Лист Хмельницького витриманий у народнопоетичному дусі. Василь Молдавський у своєму панічному листі до Потоцького використовує давні героїко-епічні образи (слід зазначити, що Василь Лупул справді писав листа Потоцькому з проханням про допомогу). Тільки лист Потоцького в думі містить конкретно-історичну інформацію про його власні лихі пригоди: зустріч із Хмельницьким під Жовтими Водами, коли гетьман Потоцького "три дні на прикові край пушки держав" ... Літописи Самовидця і Грабянки також передають зміст листа Потоцького до Василя Лупула, що є досить близьким до тексту думи. Таким чином, дума "Похід у Молдавію" є визначним твором і за своїм художнім рівнем, і з погляду дотримання історизму. Вона відтворює історичні реалії, що зберігалися в народній пам'яті протягом майже трьох століть.

Під Василієм молдавським в думі розуміється Василь Лупул, молдавський господар (князь) середини 17 століття, великий феодал, спільник польських магнатів; переможений Хмельницьким, Лупул став його союзником і брав участь у боротьбі проти шляхетської Польщі. Хвилецький за думою, польський капітан, який служив у Лупула. Іван Потоцький (король польський) в думі, історично відповідає Миколі Потоцькому. В той же час дума багата на географічні назви міст в яких відбувалися історичні події, так Сорока це як тоді, так і нині молдавське місто на річці Дністер, Січава — це місто та фортеця Сучава, одна із столиць Молдавського князівства в 17 століття, тепер повітове місто Румунії. Ясси є містом на річці Прут, столиця Молдавського князівства в 17 столітті, тепер — повітове місто в Румунії. Хотия це місто Хотин на річці Дністер, тепер районний центр Чернівецької області.

Як із низу із Дністра тихий вітер повіває,

Бог святий знає, бог святий і відає,

Що Хмельницький думає-гадає.

Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники,

Ні джури козацькії,

Ні мужі громадськії,

Що наш пан гетьман Хмельницький,

Батю Зинов Богдану чигиринський

У городі Чигрині задумав вже й загадав:

Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,

А ще сам з города Чигрина рушав;

За їм козаки йдуть,

Яко ярая пчола, гудуть;

Которий козак не міє в себе шаблі булатної,

Пищалі семип'ядної,

Той козак кий на плечі забирає,

За гетьманом Хмельницьким

Ув охотне військо поспішає!

От тогді ж то, як до річки Дністра прибував,

На три часті козаків переправляв,

А ще до города Сороки прибував,

Під городом Сорокою шанці копав,

У шанцях куренем стояв,

А ще од своїх рук листи писав,

До Василія молдавського посилав,

А в листах приписував:

«Ей, Василію молдавський,

Господарю волоський!

Що тепер будеш думати й гадати:

Чи будеш зо мною биться,

Чи мириться?

Чи города свої волоські уступати,

Чи червінцями полумиски сповняти?

Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?»

Тогді ж то Василій молдавський,

Господар волоський,

Листи читає,

Назад одсилає,

А в листах приписує:

«Пане гетьмане Хмельницький,

Батьку Зинов Богдану чигринський!

Не буду я з тобою ні биться,

Ні мириться,

Ні городів тобі своїх волоських уступати,

Ні червінцями полумисків сповняти:

Не лучче б тобі покориться меншому,

Ненужлі мені тобі, старшому?»

От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував,

Так він сам на доброго коня сідав,

Коло города Сороки поїжджав,

На город Сороку поглядав,

Іще стиха словами промовляв:

«Ей, городе, городе Сороко!

Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,

Буду я тебе доставати,

Буду я з тебе великії скарби мати,

Свою голоту наповняти,

По битому тарелю на місяць жаловання давати».

От тогді-то Хмельницький як похваливсь,

Так гаразд-добре й учинив:

Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,

На ринку обід пообідав,

К полудній годині до города Січави припав,

Город Січаву огнем запалив

І мечем ісплюндрував.

От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького

у вічі не видали,

Усі до города Ясси повтікали,

До Василя молдавського істиха словами промовляли:

«Ей, Василю молдавський,

Господарю наш волоський!

Чи будеш за нас одностайне стояти?

Будем тобі голдувати;

Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,

Будем іншому пану кров'ю вже голдувати».

От тогді-то Василь молдавський,

Господар волоський,

Пару коней у колясу закладав,

До города Хотині од'їжджав,

У Хвилецького-капітана станцією стояв.

Тогді ж то од своїх рук листи писав,

До Івана Потоцького,

Кроля польського, посилав:

«Ей, Івану Потоцький,

Кролю польський!

Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш,

А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;

Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,

Всю мою землю волоську обрушив,

Все моє поле коп'єм ізорав.

Усім моїм волохам, як галкам,

З пліч головки познімав;

Де були в полі стежки-доріжки,—

Волоськими головками повимощував,

Де були в полі глибокії долини,—

Волоською кров'ю повиповнював».

От тогді-то Івану Потоцький,

Кролю польський,

Листи читає,

Назад одсилає,

А в листах приписує:

«Ей, Василію молдавський,

Господарю волоський!

Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,

Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.

Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати:

У первій войні —

На Жовтій Воді —

П'ятнадцять моїх лицарів стрічав,

Невеликий їм одвіт оддав —

Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав,

Трьох синів моїх живцем узяв,

Турському султану в подарунку одіслав,

Мене, Йвана Потоцького,

Кроля польського,

Три дні на прикові край пушки держав.

Ані пить мені, ні їсти не дав.

То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати,

Буду його во вік вічний пам'ятати!»

От тогді-то Хмельницький помер,

А слава його козацька не вмре, не поляже!

Теперешнього часу, господи, утверди і подержи

Люду царського,

І всім слухающим,

І всім православним християнам,

Сьому домодержавцю,

Хазяїну й хазяйці

Подай, боже, на многа літа!^[4]