Бронєвой Леонід Сергійович — Вікіпедія
Бронєвой Леонід Сергійович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 17 грудня 1928[1][2] Київ, Українська СРР, СРСР | |||
Помер | 9 грудня 2017[3][1] (88 років) Москва, Росія | |||
Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
Національність | єврей | |||
Громадянство | СРСР Росія | |||
Діяльність | актор | |||
Alma mater | Школа-студія МХАТ (1955) і Державний інститут мистецтв Узбекистану (1950) | |||
Заклад | Театр на Броннійd, Pushkin Drama Theatred, Оренбурзький обласний драматичний театр імені М. Горького, Грозненський російський драматичний театр імені М. Ю. Лермонтова, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцоваd і Театр Ленком | |||
Роки діяльності | 1950 — 2017 | |||
Батьки | Q45191710? | |||
IMDb | nm0111424 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Бронєвой Леонід Сергійович у Вікісховищі | ||||
Леоні́д Сергі́йович Бронєво́й (рос. Леонид Сергеевич Броневой; 17 грудня 1928, Київ, Українська СРР — 9 грудня 2017, Москва, Росія[4]) — радянський і російський актор, Народний артист СРСР (1987), лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих та Державної премії РФ імені К. С. Станіславського, Народний артист України (2013; позбавлений звання)[5].
Народився в родині Соломона Йосифовича Бронєвого (справжнє прізвище — Факторович),[6] генерала НКВД, та його дружини Белли Львівни. Батько був начальником 6-го відділу НКВС УСРР, згодом репресований (арештований у 1937, «отримав» 5 років, потім термін продовжили, звільнився у 1946). Матір працювала бухгалтером, похована на Байковому кладовищі у Києві. Сестра матері — співачка Олена Ландау,[7] солістка Львівської опери у 1940—1941 та 1944—1945 роках[8]. Стрийко — Олександр Факторович (Бронєвой).
Навчався в Ташкентському інституті театрального мистецтва та Школі-студії МХАТ.
Починав акторську кар'єру в провінційних театрах СРСР — грав на сценах Іркутська, Грозного, Оренбургу, Вороніжа.
У Москві працював у Театрі на Малій Бронній.
Дебютом в кіно стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Генріха Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).
З 1988 року грає в театрі «Ленком» (Москва).
Проживав у 2-кімнатній квартирі у Москві. Свого часу в ній побував начальник охорони Президента Росії, обіцяв допомогти з ремонтом, але далі обіцянки справа не пішла[9].
Перша дружина — Валентина Блінова (померла від раку), їх донька — Валентина (мала 4 роки, коли втратила матір). Друга дружина — Вікторія ( 1940 - 2020).
У березні 2014 року підтримав анексію Криму та агресивну політику Путіна стосовно України[10].
- 1964 — Товариш Арсеній — полковник жандармерії
- 1965 — Лебедєв проти Лебедєва — Євген Вікторович
- 1966 — Невідома... — Вернер
- 1967 — Твій сучасник — референт міністра
- 1968 — …І знову травень! — Снігурівський Євген Львович
- 1970 — Водевіль про водевіль
- 1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Повинною головою… (Справа № 4) — Кудряшов
- 1972 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Шантаж (Справа № 6) — Кудряшов у в'язниці (сцена)
- 1973 — Виконуючий обов'язки — Тугодаев, замовник проекту
- 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — Генріх Мюллер
- 1974 — Лікаря викликали? — Медведєв Леонід Сергійович, професор
- 1974 — П'ятірка за літо — Степан Петрович, кухар, говорить віршами
- 1974 — Таня — Семен Семенович Васін
- 1975 — Концерт для двох скрипок — професор
- 1975 — Агонія — Іван Федорович Манасевич-Мануйлов
- 1975 — Маяковський сміється — Олег Баян
- 1975 — Ольга Сергіївна — тютя
- 1975 — Прошу слова — Петро Васильович Алтухов, колишній голова міськвиконкому
- 1977 — Озброєний і дуже небезпечний — Пітер Дамфі
- 1979 — Викрадення «Савойї» — Шаллов Жан, комерсант
- 1979 — Той самий Мюнхгаузен — герцог — курфюрст Ганновера
- 1980 — Які наші роки! — Михайло Михайлович Осташенко, батько Майї
- 1980 — Карл Маркс. Молоді роки — Ліон Філіпс
- 1982 — Повернення резидента — Йоганн Штаубе
- 1982 — Покровські ворота — Аркадій Варламович Велюрів
- 1983 — Якщо вірити Лопотухіну... — Юрій Леонідович, директор школи
- 1984 — Формула кохання — Доктор
- 1986 — Кінець операції «Резидент» — Йоганн Штаубе
- 1986 — Чичерін — Максим Литвинов
- 1986 — Що таке Єралаш? (Музично-телевізійний фільм-вистава) — редактор «Єралашу»
- 1987 — Загадковий спадкоємець — Олексій Миронович лізовскіх, нотаріус
- 1988 — Велика гра — Вернье
- 1988 — Фізики — Алек Джаспер Кілтон
- 1990 — Будиночок на околиці — Панас Миколайович
- 1991 — Небеса обітовані — Семен Єфремович Бакурін
- 1992 — Старі молоді люди — Віктор Максимович, депутат
- 1993 — Італійський контракт — Дон Лючино
- 1997 — Шизофренія — кравець
- 1997 — Корабель двійників — генерал ФСБ
- 2007 — Прості речі — Володимир Михайлович Журавльов
- 2008 — Без вини винуваті — Мендельсон
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ ČSFD — 2001.
- ↑ Умер Леонид Броневой
- ↑ Умер Леонид Броневой. www.zirki.odnoboko.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 9 грудня 2017.
- ↑ Указ Президента України № 655/2013 від 30 листопада 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 3 жовтня 2016.
- ↑ Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 10.
- ↑ Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 11.
- ↑ Чекас Л. До львівського періоду ТВОРЧОСТІ ДИРИГЕНТА, НАРОДНОГО АРТИСТА УРСР М. Д. ПОКРОВСЬКОГО [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 342.
- ↑ Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 9.
- ↑ Леонид Броневой и Марк Захаров выступили в поддержку политики Путина в отношении Украины. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 8 грудня 2014.
- Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
- Большой энциклопедический словарь. (рос.)
- Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» // Бульвар Гордона. — 2016. — № 32 (588) (авг.). — С. 8—12. (рос.)
Це незавершена стаття про актора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |