Брянцев Олександр Олександрович — Вікіпедія

Брянцев Олександр Олександрович
Брянцев Олександр Олександрович, фото 1922 р. (?)
Народився	14 квітня 1881(1881-04-14) Петербург,
Помер	30 вересня 1961(1961-09-30) (80 років) Ленінград
Поховання	Літераторські мостки
Громадянство	Російська імперія →  СРСР
Національність	росіянин
Місце проживання	Петроград з 1914, Ленінград з 1224
Діяльність	актор, театральний режисер
Alma mater	Друга Санкт-Петербурзька гімназія
Партія	КПРС
Нагороди
IMDb	ID 0117261
Медіафайли у Вікісховищі

Брянцев Олександр Олександрович(рос. Брянцев Александр Александрович 14 квітня, 1881, Петербург — 30 вересня, 1961, Ленінград) — російський і радянський театральний режисер першої половини 20 ст. Починав як актор. Фундатор і керівник першого театра, орієнтованого на дитячу і юнацьку молодь.

Народився у Петербурзі. Мав просте походження. Закінчив гімназію і забажав стати моряком-офіцером. Але його не прийняли у Морський кадетський корпус, бо він не мав дворянського стану. Аби побувати моряком, ходив морем як простий матрос. Це не знімало проблеми отримання фаха.

Здібний юнак подав документи у Санкт-Петербурзький університет (історико-філологічний факультет), котрий вдало закінчив. Студентом створював статті і писав рецензії на вистави.

Другим захопленням Брянцева після морської кар'єри був театр. Він продовжував цікавитися театральними проблемами, коли у північну столицю прибув на гастролі московський Художній театр. Відбулась зустріч молодого Брянцева і Немировича-Данченка. Оцінивши театральне захоплення Брянцева, Немирович-Данченко запросив того на режисерські курси.

Брянцев почав театральну кар'єру як актор, працював у Пересувному театрі П. П. Гайдебурова. Водночас почав працювати режисером-постановником, поставив близько шістдесяти вистав. В театрі Гайдебурова працював з 1904 до 1919 року^[1]. А з 1918 до 1924 року обіймав посаду професора Петроградського інституту позашкільної освіти і був викладачем у будинках для безпритульних дітей^[1].

Після більшовицького перевороту 1917 року в країні розпочалась громадянська війна, розруха на транспорті і в економіці. Типовим явищем у великих містах стали безпритульні і покинуті діти. Брянцев, сам православний, вихований у межах просвітництва і християнської етики і благодійності, не стояв осторонь проблеми дитячої безпритульності. Він почав працювати у дитячих прихистках. Надивившись на психологічно травмованих дітей, Брянцев і замислив створення театру для безпритульних дітей і юнацтва як таких. Це був його засіб виховання юних глядачів на здобутках театральної культури, засіб виховання емоцій і дорослості на позитивних прикладах.

Ідея була реалізована 23 лютого 1922 року з вистави за твором Єршова «Коник-горбунок». Базою для дитячого театру стане покинуте Тенішевське училище, де ще за часів царату для учнів створили навчальний театр з амфітеатром. Останній став особинкою нового театра і був перенесений як у нову споруду на Піонерській площі, так і породив особливу традицію спрощених театральних декорації.

• Брянцев А. А. Опрощение театральной декорации. П., 1917
• Брянцев А. А. Художник в театре для детей. Л., 1927
• Брянцев А. А. Пять лет // Театр юных зрителей. Л., 1927
• Брянцев А. А. Из записной книжки режиссёра // О «Коньке-горбунке». Л., 1937
• Брянцев А. А. Наша цель, наши искания // Театр для детей. М., 1955

Дитячо-юнацький театр у Ленінграді отримав додаток до власної назви тільки у 1980 році, через двадцять (20) років по смерті свого фундатора.

Споруда має два театральні зали. Головний розрахований на 780 місць^[2]. Саме тут ідуть вистави, проводять гастролі інших театрів і проводять театральні фестивалі. Довгий час акторські етюди, «прогони» і малі експериментальні вистави проводии на орендованих театральних майданчиках. 1996 року відкрили другу сцену саме для пошукових робіт, котра розрахована на 50 осіб^[2].

• газета «Экран и сцена» 2012 г., статья «ТЮЗ моего детства»

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.