French
DeutschВедмідь печерний — Вікіпедія
| † Ведмідь печерний | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![Печерний ведмідь[1] (Ursus spelaeus)](%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Ursus_spelaeus_Sergiodlarosa.jpg) Печерний ведмідь[1] (Ursus spelaeus) | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Ursus spelaeus Rosenmüller, 1794 | ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
|
Ведмі́дь пече́рний (лат. Ursus spelaeus Rosenmüller, 1794) — вимерлий вид роду ведмедів (Ursus), складався з двох підвидів (інколи їх розглядають як окремі види): великого та малого печерних ведмедів.
Це були великі (імовірно, неповороткі) травоїдні тварини, на яких часто полювали мисливці палеоліту. Печерні ведмеді не були предковою формою ведмедів бурих, а є окремою гілкою цього роду.
В Альпах, Карпатах, Юрі, Гірському Криму, на Кавказі та Уралі знаходять печери, дно яких місцями всипане шаром кісток та черепів ведмедів. Але це залишки не сучасного виду, а кістки вимерлих печерних ведмедів. За черепами, скелетами та наскельними малюнками первісних людей можна відновити в деталях зовнішній вигляд цих тварин.
Виходячи з півметрових черепів та розміру кісток, великі печерні ведмеді досягали ваги 800—900 кілограмів.
Черепи печерних ведмедів мали цілий ряд характерних ознак — крутий підйом лоба, масивні надочні відростки, високий серединно-тім'яний гребінь. Щелепи були витягнуті вперед і мали значні заіклові проміжки, тож ікла звіра були добре видні, хоч фактично травоїдний печерний ведмідь їх не використовував. Зате масивні та вкриті тупими горбочками кутні зуби були явно призначенні для пережовування рослинної їжі — листя, трави, коренів, стебел, ягід тощо. Не зрозуміле призначення випуклих та об'ємних лобних пазух. Можливо, це була теплоізоляція мозку на час сплячки. Отвір хоанів, який веде з носової порожнини в гортань, майже удвічі вужчий, ніж у бурого ведмедя. Тобто дихання у тварини було помітно слабше. З огляду на значні розміри це означає, що печерні ведмеді були досить повільними, вайлуватими тваринами, не такими агресивними й хижими, як бурий ведмідь. Сильно вкорочена литка також вказує, що печерний ведмідь бігав значно повільніше за бурого.
Науковці вважають[уточнити], що і печерний, і бурий ведмеді походять від етруського ведмедя пліо-плейстоцену[en] (Ursus etruscus)[2][3][4], який жив приблизно від 5,3 млн років до 100 000 років тому. Останній спільний предок печерних і бурих ведмедів жив між 1,2—1,4 млн років тому[5]. Безпосереднім попередником печерного ведмедя, ймовірно, був Ursus deningeri (ведмідь Денінгера), вид ареал якого обмежений плейстоценовою Європою приблизно від 1,8 млн років тому до 100 000 років тому[6][7]. Перехід між ведмедем Денінгера та печерним ведмедем відбувся в останній міжльодовиковий період, хоча межа між цими формами є довільною, і були запропоновані проміжні або перехідні таксони, наприклад Ursus spelaeus deningeroides[8], тоді як інші науковці вважають обидва таксони хронологічними варіантами того самого виду[9].
Одне з досліджень мітохондріальної ДНК, виділеної з останків печерного ведмедя віком від 20 000 до 130 000 років. підтвердило[5], що печерний ведмідь був більш спорідненим з бурим ведмедем і білим ведмедем, ніж з американським чорним ведмедем, але відокремився від лінії бурого ведмедя до того, як урізноманітнилися лінії східного та західного бурих ведмедів і до дивергенції бурого та білого ведмедя. Оцінка часу дивергенції печерних і бурих ведмедів становить приблизно 1,2—1,4 млн років тому[5]. Однак нещодавнє дослідження показало, що обидва види мали певну гібридизацію між собою[10].
Кожен карстовий район мав власну окрему популяцію печерних ведмедів, які часом суттєво різнилися між собою за розмірами та будовою черепа. Наприкінці останньої льодовикової епохи існувало щонайменше два різних підвиди, а можливо, і два окремих види печерних ведмедів — малий та великий.
Малий печерний ведмідь був зростом з середніх розмірів бурого і важив, мабуть, приблизно 120—150 кілограмів живої ваги[11]. Він мав найсильніше виражені родові ознаки — вкриті тупими горбками зуби, вкорочені литки тощо. Тобто це був ще більш травоїдний та вайлуватий звір, ніж його великий родич. Жили ці ведмеді в степах Передкавказзя та Південного Уралу, горах Середнього Уралу, степах Західного Сибіру та на Алтаї. Великий печерний ведмідь мешкав в Європі, на Кавказі та Уральських горах.
Печерні ведмеді були мирними травоїдними тваринами, які харчувалися рослинною їжею. Завдяки своїм розмірам та силі дорослі особини не мали природних ворогів, окрім людей, для яких це був звичний об'єкт полювання. Життя цих тварин було тісно пов'язане з печерами, в яких вони відпочивали й куди ховалися для зимової сплячки. У деяких печерах знайдені й місця розваг звірів — так звані ведмежі круті спуски довжиною часом до кількох десятків метрів. Їхня поверхня гладка і заїжджена до блиску, у тріщинах застрягала ведмежа шерсть. Тварини з'їжджали цими спусками, як на дитячих гірках[джерело?].
Життя в печерах було небезпечне. Часом ведмеді у темряві провалювалися в колодязі чи провали, з яких потім не могли вибратися. Наприклад, у колодязі печери в ущелині Пасху, що на Західному Кавказі, знайшли черепи понад 50 ведмедів. У сирих печерах на холодному камені звірі застуджували та хворіли на ревматизм[джерело?]. У печерах Європи та Західного Кавказу знайдено багато пошкоджених захворюваннями кісток. Траплялися випадки, коли весняне танення снігів призводило до затоплення печер і загибелі ведмедів, які там зимували.
Печер, в яких жили ведмеді, дуже багато. Так само багато кісток в них знаходять, наприклад, у Тішоферській печері в Куфштайні в Тиролі знайшли залишки понад 200 дорослих і 180 молодих тварин.
- ↑ Існує думка, що печерні ведмеді були світло-бурі чи навіть солом'яні, а тут колір реконструювали як в бурого ведмедя. Тобто він має бути світлішим.
- ↑ Kurtén, B. (1976). The Cave Bear Story: Life and death of a vanished animal. New York, NY: Columbia University Press.
- ↑ Rabeder G, Nagel D, Pacher M (2000). Der Höhlenbär. Species 4. Stuttgart, DE: Thorbecke Verlag.
- ↑ Argant A, Crégut-Bonnoure E (1996). Famille des Ursidae. У Guérin, C.; Patou-Mathis, M. (ред.). Les grands mammiferes Plio-Pleistocenes d'Europe. Paris, FR: Masson. с. 167—177.
- ↑ а б в Loreille, O. та ін. (2001). Ancient DNA analysis reveals divergence of the cave bear, Ursus spelaeus, and brown bear, Ursus arctos, lineages. Current Biology. 11 (3): 200—203. doi:10.1016/S0960-9822(01)00046-X. PMID 11231157.
- ↑ Stuart, A. J. (1996). Vertebrate faunas from the early Middle Pleistocene of East Anglia. У Turner, C. (ред.). The Early Middle Pleistocene in Europe. Rotterdam: A. A. Balkema. с. 9–24.
- ↑ Königswald, v. W.; Heinrich, W.D. (1999). Mittelpleistozäne Säugetierfaunen aus Mitteleuropa – der Versuch einer biostratigraphischen Zuordnung. Kaupia. 9: 53—112.
- ↑ Argant, A. (1991). Carnivores quaternaires de Bourgogne. Documents des Laboratoires de Géologie de la Faculté des Sciences de Lyon. 115: 1—301.
- ↑ Mazza, P.; Rustioni, M. (1994). On the phylogeny of Eurasian bears. Palaeontographica Abteilung A. 230 (1–3): 1—32. doi:10.1127/pala/230/1994/1. S2CID 247508689.
- ↑ Barlow, Axel; Cahill, James A.; Hartmann, Stefanie; Theunert, Christoph; Xenikoudakis, Georgios; Fortes, Gloria G.; Paijmans, Johanna L. A.; Rabeder, Gernot; Frischauf, Christine (27 серпня 2018). Partial genomic survival of cave bears in living brown bears (PDF). Nature Ecology & Evolution (англ.). 2 (10): 1563—1570. doi:10.1038/s41559-018-0654-8. ISSN 2397-334X. PMC 6590514. PMID 30150744.
- ↑ Ведмеді можуть дуже важчати, нагулюючи жир. Тому максимальні показники маси, які наведено в різних джерелах, говорять не стільки про розміри, як про вгодованість і зазвичай спостерігаються у ведмедів у зоопарках чи на волі в особливо сприятливих умовах.
 |
 | Це незавершена стаття про викопних ссавців. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |