Венедиктов Лев Миколайович — Вікіпедія

Лев Миколайович Венедиктов
Основна інформація
Дата народження	6 жовтня 1924(1924-10-06) (100 років)
Місце народження	Тамбов, РСФРР, СРСР
Дата смерті	10 грудня 2017(2017-12-10) (93 роки)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Роки активності	1947-2017
Громадянство	СРСР  Україна
Професія	диригент, хормейстер, педагог
Освіта	Київська державна консерваторія
Відомі учні	Шейко Володимир Олександрович
Праця в операх	Національна опера України імені Тараса Шевченка
Колективи	Хор Національної опери України
Партія	КПРС
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди

Лев Миколайович Венедиктов (6 жовтня 1924, Тамбов — 10 грудня 2017, Київ) — радянський та український хоровий диригент, педагог, народний артист України, народний артист СРСР, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, Герой України.

Народився 6 жовтня 1924 (м. Тамбов, Росія), у сім'ї відомого на той час регента — Миколи Яковича Венедиктова, який учився у Петербурзькій придворній півчій капелі разом з О.Александровим та Ю.Шапоріним, закінчив у М.Черепніна та А.Лядова Петербурзьку консерваторію, працював хормейстером у Маріїнському театрі.

«Моїм еталоном у диригентській професії, — згадує Лев Миколайович, — був батько — дуже хороший музикант. Усе в домі, сім'ї було пов'язане з музикою. Часто збиралися друзі, колеги-музиканти, грали ансамблі, квартети, тріо чи співали. Пригадую: Мені — чотири роки, батько посадив мене на піаніно, ноги в мене звисають над клавіатурою. Всі співають Чайковського (музику до драми „Снігуронька“). З цього, мабуть, і почалося моє захоплення музикою на все життя».

Мати Левка Миколайовича — Віра Олександрівна закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат у Петербурзі.

Батько уособлював у сім'ї творчу, артистичну особистість, а мати зберігала домашнє вогнище…

Левко почав займатися музикою з шести-семи років у Борисоглібській музичній школі, пізніше — в училищі.

Планував піти вчитися до Мінської консерваторії по класу фортепіано, але війна зламала плани, і 17-річний юнак потрапляє на фронт. Волховський, Ленінградський, Карельський — на цих фронтах він пройшов шлях з Ансамблем Київського військового округу від оркестранта (грав на домрі^[1]) до хормейстера.

Після звільнення Києва поступив у Київську державну консерваторію, яку закінчив (1949) в класі Г. Верьовки.

1947—1954 — диригент ансамблю пісні і танцю Північно-Кавказького військового округу.

Після закінчення консерваторії молодий хормейстер продовжував працювати з ансамблем, часто з успіхом виступав у різних містах.

У 1954 році ансамбль запросили до театру на день Радянської Армії. Досить складна програма концерту. Ранком подзвонив Михайло Йосипович Пірадов — головний диригент театру: «Ми просимо вас зайти до театру». М.Пірадов та В.Колесник (на той час — головний хормейстер) запропонували перейти на роботу до театру хормейстером.

1954—1967 — хормейстер Київського театр опери та балету ім. Т.Шевченка,

1967—1970 — диригент Київського театр опери та балету ім. Т.Шевченка,

1972—2014 — головний хормейстер.

1971—1978 — доцент кафедри хорового диригування Київської державної консерваторії, з 1972 — головний хормейстер Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка,

1986—1991 — директор Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка.

З 1959 — викладач Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, З 1978 — завідувач кафедри хорового диригування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського

З 1979 — професор Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського.

Як хормейстер-постановник випустив понад 100 оперних вистав, диригував операми в театрах України, Франції, Югославії, Польщі.

Хор Національної опери України, створений ним, вважається одним із найкращих оперних хорів світу.

Творча манера Л. Венедиктова позначена тонким розумінням природи хорового співу, глибоким проникненням в авторський задум, умінням донести до аудиторії найтонші нюанси звуковедення.

Брав участь у першому виконанні опер «Ярослав Мудрий» Г.Майбороди (1975), «На русалчин великдень» М.Леонтовича (1977), «Прапороносці» О.Білаша (1985). Серед постановок: «Наймичка» М.Вериківського (1984), «Мазепа» П.Чайковського (1991), «Гуґеноти» Д.Меєрбера, «Купало» А.Вахнянина (1993), «Реквієм» Дж. Верді (1993) та ін.

Серед випускників Л. Венедиктова — Анатолій Семенчук, Кирило Карабиць, Наталія Кречко, Микола Лисенко, Богдан Пліш, Володимир Шейко, Олена Радько та інші.

Помер на 94-му році життя 10 грудня 2017 року. Похований на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 52а).

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (8 жовтня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток української культури, збагачення національної музичної та хорової спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність^[2]
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (7 жовтня 2009) — за визначний особистий внесок у розвиток українського оперного мистецтва, високу професійну майстерність, багаторічну творчу діяльність та з нагоди 85-річчя від дня народження^[3]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (7 вересня 2001) — за вагомий особистий внесок у розвиток українського оперного та балетного мистецтва, високий професіоналізм^[4]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (8 жовтня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку оперного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність^[5]
• Почесна відзнака Президента України (18 жовтня 1994) — за видатний внесок у розвиток українського музичного мистецтва, високу професійну майстерність^[6]
• Орден «Merita della Republika Italiana» («За заслуги перед Італійською Республікою») (Італія, 1986)
• Орден Пошани (Російська Федерація, 27 січня 2003) — за великий внесок у розвиток мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків^[7]
• Ордени Трудового Червоного Прапора (1982), Вітчизняної війни II ст. (1985)
• Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1976)
• Заслужений діяч мистецтв УРСР (1965)
• Народний артист УРСР (1974)
• Народний артист СРСР (1979)
• Почесна грамота КМ України (10.2004)
• Премія ім. М. В. Лисенка (1984)
• Золота медаль Академії мистецтв України (2004)
• Відзнака Київського міського голови «Знак Пошани» (2001)
• орден УПЦ преподобного Нестора Літописця (2004)
• Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (відділення театрального мистецтва) (2005)
• Почесний громадянин м. Києва

• Венедиктов Лев Миколайович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 109 . — ISBN 5-88500-042-5.
• 322 Венедиктов Лев Миколайович // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. Г. Степанченко
• Василенко Г. Майстер хорового співу // Музика. — 1974. — № 5
• Яворський Е. Майстер хорового мистецтва /У У світлі рампи. — К., 1981
• Тольба В. Лев Николаевич Венедиктов /V Тольба В. Статьи. Воспоминания. — К., 1986
• Степанченко Г. Сорок років у театрі /У Музика. — 1999. — № 5
• /їж. Мастер хора // Аристократ. — 2005. — № 1
• /їж. Театр, ставший жизнью // Зеркало недели. — 1999. — 25 дек.: /їж. Хормейстера играет хор /У Столичные новости. — 2002. — 16 дек.

• Венедиктов Лев Миколайович // Сайт «Герої України» [Архівовано 3 листопада 2019 у Wayback Machine.]
• «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Сторінка на сайті АМУ [Архівовано 14 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Г. Степанченко. «Лев Венедиктов — 50 років в оперному театрі»
• В. Туркевич. «Лев Венедиктов: Справжнє творче життя — повноводна ріка…»