Веретельник Андрій Ількович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Веретельник.
Веретельник Андрій Ількович
Ім'я при народженніАндрій Ількович Веретельник
ПсевдоВетерильник Андрій; а; А. В.; В.; (в)
Народився1881
Померневідомо
Країна Австро-Угорщина
Діяльністьписьменник, етнограф, перекладач, прозаїк

Андрій Ількович Веретельник (псевдоніми і криптоніми: а; А. В., В., (в)[1]; нар. 1881 — дата смерті невідома) — український письменник, етнограф, перекладач, прозаїк[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Навчався у Києві[2]. По смерті батька, разом з мамою та п'ятьма братами і сестрами переїхав з Києва у Галичину. Тут, в Галичині А. Веретельник продовжив навчання у Промисловій школі у Кам'янці Струмиловій (нині Кам'янка-Бузька, Львівської області). Середню освіту не зміг здобути через скрутне матеріальне становище, хоча й відзначався настирливістю та здібностями до навчання[3].

Наприкінці 1890-х років Веретельник став членом Товариства імені Шевченка. На роботу у редакцію «Літературно-наукового вістника» прийняли його за рекомендацією Костя Паньківського. Згодом він працював у книгарні НТШ. Тоді ж збирав етнографічні матеріали та писав новели, які у 1899—1900 роках були надруковані у часописах «Громадському голосі» та «Літературно-науковому вістнику»[3].

Трудову діяльність А. Веретельник продовжив в інших установах (Ставропигійська книгарня, Просвіта, «Карпатія») та в різних часописах Галичини і Буковини, обіймаючи важливі посади: видавця «Народної бібліотеки» (січень 1905), видавця і відповідального редактора «Основи» (червень — вересень 1906, вересень 1907 — липень 1908), видавця і редактора «Дзвону» (вересень — грудень 1906), видавця, «начального» і «одвічального» редактора «Народного слова» (серпень 1908 — листопад 1909), відповідального редактора «Народного голосу» (грудень 1909 — грудень 1911). До речі, «Основу» редагував з ініціативи Митрополита Андрея Шептицького, «Народний голос» — на прохання відомого буковинського мовознавця, громадсько-політичного, культурного й економічного діяча, почесного члена НТШ Степана Смаль-Стоцького[3].

На початку XX століття А. Веретельник виїхав з Галичини у Росію, де слід його загубився. Подальша його доля невідома[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

Найдавніша публікація А. Веретельника датується 1898 роком і є вона переказом відомої казки «Коник-горбоник». Його власні прозові твори уперше були надруковані у 1899—1900 роках в часописах «Громадський голос» та «Літературно-науковий вістник». На шпальтах часопису «Громадський голос» читачі отримали можливість ознайомитися з наступними його новелами[4]:

  • «За пятнайцять крейцерів»;
  • «Пощастило»;
  • «Відданий»;
  • «Егекутор».

А на шпальтах іншого часопису «Літературно-науковий вістник» ознайомитися з його творами[4]:

  • «Забув малюнок»;
  • «Шкода»;
  • «Квіток»;
  • «Батькова шапка»;
  • «Пані»;
  • «Або сиди, або плати»;
  • «Школяр».

Також А. Веретельник публікувався в інших періодичних виданнях — у «Руслані» (1900—1903), «Приятелі» (1903), «Поступі» (1903—1905), «Дзвоні» (1906), «Основі» (1906—1908), «Народному слові» (1908—1909), «Народному голосі» (1909—1911). Значну частину своїх прозових творів А. Веретельник надрукував також на шпальтах серійного книжкового видання «Бібліотека для рускои молодежи пôдъ редакцією Юліяна Насальского», драматичних творів — на сторінках «Театральної біблиотеки посланника»[4].

У 1900 році вийшло перше етнографічне дослідження А. Веретельника, в якому автор описав знаряддя праці (сокири, пили), способи заготівлі лісу і технологію виготовлення будівельних матеріалів (брусів, клепок, дощок тощо)[4], що побутували в Кам'янецькому повіті наприкінці XIX століття. У 1903 році була опублікована інша його етнографічна розвідка — про олійництво як важливий спосіб первинної переробки харчових продуктів. Наукова цінність кожної з них також у тому, що текстову частину доповнюють досить якісні рисунки. Обидві статті були рекомендовані до друку на засіданнях Історично-філософічної секції: 7 листопада 1900 року — «Рубаннє і виготовлюваннє дерева», 28 жовтня 1903 року — «Олійні у північно-східній Галичині»[5].

Веретельник зібрав значну кількість фольклорних матеріалів. 1898 року у Кам'янці Струмиловій його зусиллями було записано текст різдвяної гри про Ірода, а також відомості про одяг місцевих вертепних персонажів, які відтак використав Іван Франко у десятому розділі свого відомого дослідження «До історії українського вертепа XVIII в.». Десятки прислів'їв і приказок гідно представляють Кам'янецький повіт (села Стоянів, Сілець Беньків, місто Кам'янка Струмилова) у тритомному корпусі І. Франка «Галицько-руські народні приповідки», а саме прізвище збирача значиться серед найбільших знавців українського народного мудрослів'я. Зразки усної народної творчості у записах А. Веретельника досить часто публікував на шпальтах «Етнографічного збірника» В. Гнатюк[5].

25 легенд, які дослідник записав у 1900 і 1902 роках у різних місцевостях Кам'янко-Струмилівського повіту (Стоянів, Кам'янка Струмилова, Сілець Беньків, Теребінь, Добротвір, Стриганка, Кривулянка, Руда-Сілецька), В. Гнатюк помістив у дванадцятому та тринадцятому томах «Етнографічного збірника». Серед наявних тут різних зразків усної словесності цього жанру наукову цінність мають такі, як «Хлопське і бабське волося», «Божий світ», «Про Самсона», «Про царя Давида і його смерть», «Як Соломон важив бабський розум», «Чому люди не знають, коли пімруть», «Звідки взяв ся вітер?», «Про сьвятих козаків», «Дяк-музика», «Вічний дід», «Вічний танець», «Про печери з Почаєва до Київа», «Як дівчина стала каменем» та інші[5].

У першому томі упорядкованого та опублікованого зусиллями В. Гнатюка видання «Колядки і щедрівки» вміщена коляда «По цілім сьвіті стала сі новина», яку А. Веретельник зафіксував на початку 1903 року у селі Сілець Беньків. За твердженням В. Гнатюка, у 1902 році дослідник записував колядки також у селі Лани Кам'янко-Струмилівського повіту. Нарешті, у тритомній збірці В. Гнатюка «Коломийки», яка зайняла 17—19 томи «Етнографічного збірника», наявні десятки зразків народних творів цього жанру в записах А. Веретельника — із сіл Батятичі, Лапаївка, Руда-Сілецька та Сілець Беньків[6].

Відомо також, що дослідник спеціально збирав етнографічні відомості про народну медицину. У 1906 році Веретельник вже завершує їх опрацювання і незабаром мав передати підготовлений збірник для друку в НТШ, але подальша доля цього збірника етнографічних матеріалів не відома й досі. Невідомою є також історія колекції срібних і мідних монет, які народознавець зібрав у селі Стоянові та передав у музей Наукового товариства імені Шевченка у вересні 1903 року[6].

Також є автором побутово-етнографічних оповідань з народного життя, творів на історичні теми («Маруся Богуславка», 1903; «Для своїх рідних», 1907), науково-популярних брошур («Оповідання для Вука Караджича», 1906) та інших[2]. Перекладав українською мовою твори: Олександра Купріна «Собача доля» (1909), Дмитра Маміна-Сибіряка «Дитячі оповідання» (1900), Льва Толстого, Антона Чехова[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Українська діаспора, 2012.
  2. ↑ а б в Українські письменники діаспори, 2006.
  3. ↑ а б в Невідомий Андрій Веретельник / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1020.
  4. ↑ а б в г Невідомий Андрій Веретельник / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1021.
  5. ↑ а б в Невідомий Андрій Веретельник / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1022.
  6. ↑ а б Невідомий Андрій Веретельник / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2012. — № 6 (108). — С. 1023.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Михайло Глушко (2015). Веретельник Андрій. encyclopedia.com.ua. Наукове товариство імені Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано 23 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Веретельник_Андрій_Ількович&oldid=42181913