Водотиї — Вікіпедія

село Водотиї
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Брусилівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18040050060077542
Основні дані
Населення	505 (2001)
Площа	38,768 км²
Густота населення	13,03 осіб/км²
Поштовий індекс	12624
Географічні дані
Географічні координати	50°13′30″ пн. ш. 29°26′26″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	181 м
Водойми	р. Здвиж
Найближча залізнична станція	Скочище
Відстань до залізничної станції	24 км
Місцева влада
Адреса ради	вул. Митрополита Іларіона, 50, смт Брусилів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12601
Карта
Водотиї
Водотиї
Мапа
Водотиї у Вікісховищі

Водоти́ї — село в Україні, у Брусилівській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 505 осіб (2001). До 1923 року — центр Водотиївської волості, у 1923—2016 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.

Розташовується за 60 км південно-східніше м. Коростишів, за 24 км від залізничної станції Скочище та за 20 км від автошляху Київ—Львів^[1].

В середині 19 століття в поселенні налічувалося 1 383 жителі, з них 1 358 православних, 7 католиків та 18 євреїв^[2], у другій половині 19 століття — 1715 мешканців (за Похилевичем — 1 770 православних і 42 євреї)^[3], за довідником 1885 року в селі мешкало 1 634 особи, налічувалося 233 дворових господарства^[4], наприкінці 19 століття — 2 576 осіб, з них 1 292 чоловіки та 1 284 жінки, дворів — 416^[5].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 2 453 особи, з них: православних — 2 413, чоловіків — 1 198, жінок — 1 255^[6].

Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 2 819 осіб, з них, за статтю: чоловіків — 1 362, жінок — 1 467; етнічний склад: українці — 2 819. Кількість господарств — 617, з них неселянського типу — 18^[7].

На початок 1970-х років село мало 480 дворів із населенням 1 028 осіб^[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 716 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 505 осіб^[8].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[9]:

Поблизу села знайдено давньоруські срібні прикраси^[1]. У 1415 році — власність київського собору Святої Софії^[3]. 1617 року згадане як село, що належало шляхетському родові Бутовичів^[10]. Відповідно до податкового реєстру Київського воєводства за 1628 рік належало Лукашеві Модлішевському, який платив із села від 3 димів, 1 городника та 2 убогих^[3]. У 1630 році згадується як містечко, що належало шляхетському родові Мишок, 1635 року — як містечко, що належало шляхетському родові Стрибелів. Протягом 1648—1660 років Водотиї входили до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» вписано 22 особи козацького стану, що мешкали в Водотиях. Вони були тоді сотенним містечком. Після 1660 року Водотиї були зайняті військами Речі Посполитої. У травні 1665 року селом заволодів повстанський отаман Децик, який звав себе «овруцьким полковником» і узгоджував свої дії з московським урядом. Після його відступу до Києва у листопаді 1665 року Водотиями знову заволоділи війська Речі Посполитої^[10].

Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до Коростишівського ключа, власність новогрудського старости Чацького, сплачувало із 80 дворів 12 злотих і 15 грошів до замку та 50 злотих — до скарбу^[11].

У середині 19 століття — село Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на правому березі річки Здвиж, за 8 верст вище Брусилова. Частина села, що лежала при шляху із Брусилова у Ходорків, була віддалена від річки. Належало братам Едуардові, Адольфу та Зеславу Боярським Крижанівському. Землі в маєтку було 3 185 десятин. За 1,5 версти лежав нещодавно заснований хутір Едвардів, в якому проживало 67 осіб. Дерев'яну церкву збудовано 1792 року, при ній землі 42 десятини. Перед нею була церква, збудована 1746 року, із соснової деревини, з двома куполами, покрита ґонтою, мала три невеликих дзвони^[2].

У другій половині 19 століття — село Водотиївської (1 стану) Радомисльського повіту Київської губернії, за 35 верст від Радомисля, 8 верст від Брусилова, на правому березі річки Здвиж. Селяни, в кількости 672 ревізькі душі та 41 душа однодвірців (колишньої шляхти), були наділені 1 815 десятинами землі під виплату. Після смерті старшого брата з поміщиків Боярських Бернард Глуховський купив 1 297 десятин вживаної землі, 507 десятин лісу та 10 десятин землі невживаної. У 1878 році від нього набув 225 десятин Миколай Сетгофер. У 1888 році від Глуховського 500 десятин землі купив Лавренть'єв, решту викупили селяни. До парафії входив хутір Едвардів — лежав за 1,5 версти, проживало 19 мешканців. Мав 70 десятин ріллі, 22 лісу та 2 десятини невживаної землі, власність Октавіана Глуховського^[3]. За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Водотиївської волості Радомисльського повіту Київської губернії, лежало на річці Здвиж, за 35 верст від Радомисля. Волосний центр. Були церковна парафія, школа^[4].

Наприкінці 19 століття — власницьке село, адміністративний центр Водотиївської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль — 35 верст, до найближчої залізничної станції Фастів — 40 верст, до найближчої поштово-телеграфної та поштової земської станцій у містечку Брусилів — 8 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство, крім того селяни підробляли у Волинській губернії. У селі числилося 3 775 десятин землі, з яких 491 десятина належала поміщикам, 3 241 десятина — селянам, 43 десятини — церкві. Поселення належало поміщикові О. Лавренть'єву, господарство вів орендатор А. Іванченко, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були православна церква, каплиця, церковно-парафіяльна школа, 13 вітряних млини, водяний млин, 4 кузні, цегельний завод, фельдшер. Пожежна команда мала 6 бочок та 4 багри^[5].

У 1923 році включене до складу новоствореної Водотиївської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Брусилівського району Білоцерківської округи; адміністративний центр ради^[12].

На фронтах Другої світової війни воювали 430 селян, 268 з них нагороджені орденами й медалями, 262 загинули. У 1970 році на їх честь споруджено пам'ятник.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 6 146 га угідь, з них 5 156 га — рілля. У господарстві вирощували зернові культури, картоплю, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. 86 селян нагороджені орденами й медалями СРСР. У селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок^[1].

30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, увійшло до Коростишівського району, 4 травня 1990 року включене до складу відновленого Брусилівського району Житомирської області^[12].

28 липня 2016 року увійшло до складу новоутвореної Брусилівської селищної територіальної громади Брусилівського району Житомирської області^[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Житомирського району Житомирської області^[14].

• Андрієнко Дмитро Панасович (1934—2011) — український астроном;
• Антоненко Віталій Тимофійович (1933—2005) — український науковець в галузях патофізіології та імунології, доктор медичних наук.
• Жабенко Василь Олександрович (1922—2011) — тренер з легкої атлетики, заслужений тренер УРСР.
• Павленко Володимир Петрович (нар. 1960) — український державний службовець;
• Похилевич Дмитро Леонідович (1897—1974) — український історик-славіст, доктор історичних наук, професор, викладач Львівського університету імені Івана Франка.

• Погода в селі Водотиї [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]