Дружников Володимир Васильович — Вікіпедія

Дружников Володимир Васильович
Народився	30 травня 1922(1922-05-30)[1]  Москва, Російська СФРР
Помер	20 лютого 1994(1994-02-20)[1] (71 рік)  Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Школа-студія МХАТ
Знання мов	російська
Заклад	Державний театр кіноактора
Роки активності	з 1945
Нагороди
IMDb	ID 0238682

Володи́мир Васи́льович Дру́жников  (рос. Влади́мир Васи́льевич Дру́жников) (нар. 30 травня 1922, Москва, РРФСР — пом. 20 лютого 1994, Москва, РРФСР) — радянський і російський актор. Народний артист РРФСР (1974). Лауреат Державної премії СРСР (1956), майстер дубляжу.

Народився 30 червня 1922 р. в Москві в родині військового. Помер 20 лютого 1994 р. там же. Навчався в Школі-студії МХАТу.

Грав у фільмах:

• «Без вини винні» (1945, Незнамов),
• «Кам'яна квітка» (1946, Данило),
• «Сказання про землю Сибірську» (1948, Балашов. Державна премія СРСР, 1948),
• «Костянтин Заслонов» (1949, Заслонов. Державна премія СРСР, 1950)
• «Донецькі шахтарі» (1950)
• «Змова приречених» (1950)
• «Кубинська новела» (1962)
• «Три сестри» (1964, Солоний)
• «Офіцери» (1971, командир ескадрону)
• «Пробудження» (1983, полковник Рукін) та ін.

Знявся в українських кінокартинах:

• «Вогнище безсмертя» (1956, Джордано Бруно),
• «Ластівка» (1957, Яновський),
• «Круті сходи» (1957, Євген Нарежний),
• «Десятий крок» (1967, Романенко),
• «У мене все нормально» (1976),
• «Спадкоємці» (1976, т/ф, 5 с, Козаков),
• «Гонки по вертикалі» (1982, т/ф, 3 а).

• Кино: Знциклопедический словарь. М., 1987. — С.132—133;
• Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.256;
• Раззаков Ф. Досьє на звезд: 1934—1961. М., 1998.