Вуста пекла — Вікіпедія

Вуста пекла — популярний у середньовічній іконографії мотив зображення брами пекла у вигляді розверстої пащеки чудовиська.

Іконографія пекельних вуст заснована на біблійних текстах щодо подальшої долі грішників. У Псалмі 140-му у перекладі Пантелеймона Куліша сказано: «так кості наші розсиплються в челюстях пропасті підземної»^[1] А пророк Ісая попереджає, що через гріхи людські «пекло розширилося і безмірно розкрило пащу свою» (Іс. 5:14)^[2]

За середньовічними уявленнями, вуста пекла — вхід до пресподниці як зяючої пащі величезного чудища. Уперше цей образ з'явився в англо-саксонському мистецтві. За визначенням історика мистецтв Мейєра Шапіро^[en], найстарішим прикладом вуст пекла є різьблення зі слонової кістки 800 року, що зберігається в музеї Вікторії й Альберта.^[3]

У XII—XIII ст. мотив поширився по всій Європі, залишаючись дуже популярним у сюжетах про Страшний суд і Зішестя в ад до кінця середньовіччя, а подекуди і до Ренесансу.^[4] Певним чином відродився після Реформації у народних мініатюрах, на яких релігійні опоненти зображувалися у пащі пекла. 1578 року до цього образу звертався Ель Греко.^[5] У пізніші часи з'являвся у політичних карикатурах. Наприклад, зображали Наполеона, який до вуст пекла веде своє військо.^[6]

Середньовічні театри часто мали спеціальні реквізити або механічний пристрій, за допомогою яких яскраво відтворювали вхід до пекла, щоб налякати аудиторію. Натомість, декорації Небес були у вигляді зубчастого входу до замку.

На виставах розігрували сценки про збурення пекла, як звитяжний військовий похід Христа. Шапіро вважає, що, вочевидь, мотив про вуста пекла запозичили з германських легенд про Раґнарьок. У язичницькому міфі про судний день ідеться про вовчого монстра Фенрір з величезною пащекою, якого роздер Відар, син Одіна. Зображення цієї сцени на Ґосфортському хресті^[en], як уважається, є символом Христа й елементом англо-скандинавського мистецтва.^[3] Щоб асимілювати християнізованих вікінгів у північній Англії, церква дозволила об'єднати язичницькі міфологічні мотиви з християнськими, наприклад, на могильних плитах із різьбленим орнаментом.

В англо-саксонському творі «Верчельська книга^[en]» Сатана порівнюється з драконом, який пожирає грішників (4:46-8).^[7]

Серед можливих запозичень згадують ще образ кита-чудовиська Левіафана. Принаймні, в одній давній англійській поемі, ворота пекла порівнюються з пащекою кита.

Мотиви вуст пекла проглядаються також у творах Босха і його послідовників.