French
DeutschВівчарик шелюговий — Вікіпедія
| Вівчарик шелюговий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Phylloscopus borealis (Blasius, 1858) | ||||||||||||||||
.svg) Ареал виду Гніздування Зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Phyllopneuste borealis J. H. Blasius, 1858 Seicercus borealis (J. H. Blasius, 1858) | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Вівча́рик шелюговий[2] або вівчарик арктичний (Phylloscopus borealis) — вид горобцеподібних птахів родини вівчарикових (Phylloscopidae)[3]. Гніздиться в північній Євразії і на Алясці, зимує в Південно-Східній Азії. В Україні рідкісний, залітний вид[4]. Японські і камчатські вівчарики раніше вважалися підвидами шелюгового вівчарика, однак були визнані окремими видами[5][6].
Довжина птаха становить 11,5-13 см, вага 7,5-15 г. Верхня частина тіла оливково-зеленувато-сіра, тім'я дещо тьмяніше, надхвістя світліше. Нижня частина тіла білувата. Над очима вузькі, довгі, жовтуваті "брови". Першорядні і другорядні покривні пера крил на кінці світлі. Дзьоб відносно великий, міцний, знизу біля основи світлий. Спів — швидкі, низькі, тріскотливі трелі. Крик — високий, різкий "дзрі", що нагадує крик пронурка або звичайної вівсянки.
Шелюгові вівчарики гніздяться від північної Скандинавії на схід до Чукотки, а також на заході Аляски, що робить цей вид єдиним представником родини, що мешкає в Північній Америці. Найпівденніші популяції шелюгового вівчарика гніздяться в північній Монголії, Маньчжурії, та, можливо, в Північній Кореї. Взимку шелюгові вівчарики мігрують до Південно-Східної Азії, переважно на острови Малайського архіпелагу. Оскільки туди мігрують навіть скандинавські і аляскинські попуції, шелюгові вівчарики мають одні з найдовших шляхів міграції всередині свої родини (до 13000 км в одну сторону).
Шелюгові вівчарики живуть в тайзі і лісотундрі. Зазвичай вони зустрічаються у відкритих хвойних лісах, а також в широколистяних лісах, що складаються з беріз, тополь і верб, в густому підліску і в карликових верболозах у вогогих долинах. Можуть гніздитися на висоті до 2500 м над рівнем моря, в заростях вище верхньої межі лісу. Часто гніздяться поблизу води. На зимівлі шелюгові вічарики зустрічаються на узліссях мішаних і тропічних лісів, у вторинних заростях і прибережних лісах, на краях полів, в садах і мангрових заростях, на висоті до 1800 м над рівнем моря.
Сезон розмноження у шелюгових вівчариків триває з кінця травня по червень. Гніздо будує самиця, воно має куполоподібну форму з бічним входом, робиться з трави, моху, листя, встелюється м'якою травою. Воно розміщується на землі, часто на покритому мохом ґрунті під густими чагарниками, в природній заглибині між корінням дерев або серед купин трави. В кладці від 5 до 7 білих яєць, поцяткованих дрібними коричневими плямками. Інкубаційний період триває 11-13 днів. Пташенята покидають гніздо через 12-14 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще приблизно 2 тижні. За сезон може вилупитися один виводок.
Шелюгові вічарики живляться дрібними комахами, зокрема жуками, мухами, комарами, попелицями і одноденками, а також павуками, дрібними равликами та іншими дрібними безхребетними. Вони шукають їжу в кронах дерев та на вершинах чагарників.
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція шелюгових вівчариків становить від 7,4 до 14 мільйонів птахів.
- ↑ BirdLife International (2016). Phylloscopus borealis. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Bushtits, leaf warblers, reed warblers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Новак В. О. Перше спостереження арктичного вівчарика в Україні // Беркут : український орнітологічний журнал. — 2006. — Т. 15, вип. 1-2. — С. 209. — ISSN 1727-0200. Архівовано з джерела 6 серпня 2019. Процитовано 12 вересня 2019.
- ↑ Saitoh, T., Alström, I. Nishiumi, Y. Shigeta, D. Williams, U. Olsson, and K. Ueda (2010), Old divergences in a boreal bird supports long-term survival through the Ice Ages [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.], BMC Evol. Biol. 10:35.
- ↑ Alström, P., T. Saitoh, D. Williams, I. Nishiumi, Y. Shigeta, K. Ueda, M. Irestedt, M. Björklund, and U. Olsson (2011), The Arctic Warbler Phylloscopus borealis — three anciently separated cryptic species revealed [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.], Ibis 153, 395-410.
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |