Відносини Мальта — НАТО — Вікіпедія

Відносини Мальта — НАТО
НАТО
НАТО 		Мальта
Мальта

Мальта та Організація Північноатлантичного договору (НАТО) мають тісні стосунки. Мальта є одним із п'яти членів Європейського Союзу, які не є членами НАТО. Мальта має офіційні відносини з НАТО з 1995 року, коли вона приєдналася до програми «Партнерство заради миру». У 1996 році вона вийшла з організації, а в 2008 році знову приєдналася до неї.

A sea-side cliff topped by a small white, spherical structure.
Під час холодної війни НАТО використовувала радіолокаційні засоби на Мальті, яка, як і інші європейські країни, що не є членами НАТО, загалом підтримує відносини співпраці з організацією.[1]

Коли в 1949 році було підписано Північноатлантичний договір, середземноморський острів Мальта був залежною територією Сполученого Королівства, одного з перших підписантів договору. Таким чином, Коронна колонія Мальта поділяла міжнародне членство Сполученого Королівства, включаючи НАТО. Між 1952 і 1965 роками штаб Середземноморських збройних сил союзників базувався в місті Флоріана, неподалік від столиці Мальти Валлетти. Коли Мальта отримала незалежність у 1964 році, прем'єр-міністр Джордж Борг Олів'є хотів, щоб країна приєдналася до НАТО. Олів’є був стурбований тим, що присутність штаб-квартири НАТО на Мальті без гарантій безпеки, які передбачає членство в НАТО, зробила країну потенційною мішенню. Однак, згідно з меморандумом, який він підготував у той час, заступник генерального секретаря НАТО Джеймс А. Робертс відмовив йому офіційно подати заявку на членство. Вважалося, що деякі члени НАТО, включаючи Сполучене Королівство, були проти членства Мальти в НАТО. У результаті Олів’є розглядав такі альтернативи, як пошук асоційованого членства чи односторонніх гарантій безпеки від НАТО, або закриття штаб-квартири НАТО на Мальті у відповідь.[2][3][4] Зрештою Олів’є підтримав альянс і підписав оборонну угоду з Сполученим Королівством про використання мальтійських військових об’єктів в обмін на близько 2 мільйонів фунтів стерлінгів на рік.[5][6] Ця дружня політика змінилася в 1971 році, коли Дом Мінтофф з Лейбористської партії був обраний прем'єр-міністром. Мінтофф підтримував нейтралітет як свою зовнішню політику[7], і ця позиція пізніше була закріплена в конституції країни в 1974 році як поправка до статті 1.[8] Країна приєдналася до Руху неприєднання в 1979 році, у той самий час, коли британський Королівський флот залишив свою базу на верфі Мальти.

У 1995 році за прем'єр-міністра Едді Фенека Адамі з Націоналістичної партії Мальта приєдналася до багатостороннього оборонного форуму Ради євроатлантичного партнерства та до програми НАТО "Партнерство заради миру". Однак, коли Лейбористська партія відновила владу наступного року, вони виключили Мальту з обох організацій. Хоча націоналісти відновили більшість у парламенті в 1998 році, Мальта знову не приєдналася до програм РЄАП і ПЗМ до 2008 року, після того як країна приєдналася до Європейського Союзу в 2004 році. З моменту повторного приєднання Мальта розбудовує свої відносини з НАТО та бере участь у більш широких проєктах, включаючи процес планування та перегляду ПЗМ і програму НАТО «Наука заради миру та безпеки».[9][10]

Членство в НАТО не підтримує жодна з політичних партій країни, включаючи ні правлячу Лейбористську партію, ні опозиційну Націоналістичну партію. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що альянс повністю поважає позицію нейтралітету Мальти і не чинить тиску на приєднання країни до альянсу.[9] Опитування, проведене Міністерством закордонних справ острівної держави в лютому 2022 року, показало, що 63% опитаних підтримують нейтралітет острова, і лише 6% виступають проти такої політики, а 14% не визначилися.[11] Опитування Євробарометра в травні 2022 року показало, що 75% мальтійців, однак, підтримали б посилення військової співпраці в рамках Європейського Союзу.[12]

Хронологія

[ред. | ред. код]
Подія Дата
Партнерство заради миру 1995-04-26 (Вилучено 1996-10-27)
2008-04-03

Див. також

[ред. | ред. код]

Відносини НАТО з іншими державами-членами ЄС за межами НАТО:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Smith, 2006, с. 446—448.
  2. ↑ Debono, James (14 лютого 2014). Cabinet minutes: Borg Olivier considered closing down NATO base. Malta Today. Архів оригіналу за 20 червня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
  3. ↑ NATO Headache Seen In Malta Application. The Desert Sun. 24 жовтня 1964. Архів оригіналу за 12 січня 2023. Процитовано 19 червня 2022.
  4. ↑ Fenech, Dominic (February 1997). Malta's external security. GeoJournal. 41 (2): 153—163. doi:10.1023/A:1006888926016. Архів оригіналу за 12 січня 2023. Процитовано 19 червня 2022.
  5. ↑ The Outlook for an Independent Malta (PDF). Library - Reading Room: Central Intelligence Agency. 1964. Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2017. Процитовано 27 травня 2022.
  6. ↑ Flores, Karl; Ġwann, San (8 жовтня 2018). Malta's independence. Times of Malta. Процитовано 5 квітня 2023.
  7. ↑ MALTA CONFIRMS BREAK WITH NATO. The New York Times. 17 серпня 1971. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  8. ↑ Act. LVIII of 1974 – Constitution of Malta (Amendment) (No. 2) Act, 1974. Constitution of Malta. 13 грудня 1974. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 26 травня 2022.
  9. ↑ а б Relations with Malta. NATO. 1 квітня 2021. Архів оригіналу за 29 червня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  10. ↑ Country Flyer 2021 — Malta (PDF). The NATO Science for Peace and Security Programme. Архів (PDF) оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 26 травня 2022.
  11. ↑ Two in three Maltese strongly support neutrality - survey. Times of Malta. 9 лютого 2022. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  12. ↑ Debono, James (5 травня 2022). 75% of Maltese want greater EU military cooperation after Ukraine invasion. Malta Today. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 27 травня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Відносини_Мальта_—_НАТО