Вікно (Коломийський район) — Вікіпедія

село Вікно
Герб Вікна (Городенківський район) Прапор Вікна (Городенківський район)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Коломийський район
Тер. громада	Городенківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA26080030050035354
Облікова картка	Вікно
Основні дані
Перша згадка	1453
Населення	1339
Площа	15,994 км²
Густота населення	83,72 осіб/км²
Поштовий індекс	78125
Телефонний код	+380 3430
Географічні дані
Географічні координати	48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. / 48.66444° пн. ш. 25.37306° сх. д. / 48.66444; 25.37306
Середня висота над рівнем моря	263 м[1]
Найближча залізнична станція	Вікно
Відстань до залізничної станції	2 км
Місцева влада
Адреса ради	78103, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Городенка, вул. Шевченка Тараса, буд. 77
Карта
Вікно
Вікно
Мапа
Вікно у Вікісховищі

Вікно́ — село (у 16—17 століттях містечко) в Україні на Покутті, у Городенківській міській громаді Коломийського району До 2020 адміністративно належало до Городенківського району Івано-Франківської області України та було центром однойменної сільської ради.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області» увійшло до складу Городенківської міської громади.^[2]

Засноване у часи Галицько-Волинської держави. Назва походить від джерела «Вікнина», яке розташоване в центрі села і не замерзає навіть взимку.

Перші згадки про Вікно стосуються 15 століття. У документі 1453 року вказано, що шляхтич Пречлавський (пол. Przecławski герба Короп або Задора) розділив свій маєток між племінниками, і одному з них дісталися села Вікно, Піддовга (пізніше повністю знищене татарами) і Чернятинці (сучасний Чернятин). У квітні 1485 року суд коломийських комірників закріпив цей розподіл^[3].

1591 року Вікно згадується як містечко — «село покинув і осів у містечку Вікні тишківський отаман Влашин з сім'єю»^[4]. Позначене на мапі Боплана як значний населений пункт «лат. Okena». Проте внаслідок татарського набігу 1621 року укріплене містечко Вікно зрівняне з землею^[5] і знову стає селом.

У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Галичина до 1918 року опиняється під владою Габсбургів. З середини 18 століття Вікном володіє польська шляхетська родина Ценських (гербу Помян, пол. Cieński z Cieni i z Okna h. Pomian)^[6].

При переїзді у 1816 році в новозбудовану садибу до Вікна Ценські перевезли з Чернелицького замку унікальну мистецьку колекцію (твори Кранаха, Рубенса, ван Реймерсвале, Рафаеля, Менгса), книгозбірню та архів. Було закладено парк з оранжереєю.

Після реформи 1848 року (скасування панщини) активізувався розвиток сільського господарства. Наприкінці 19 століття (під час будівництва залізниці) за 2 км від села збудовано залізничну станцію «Вікняни».

На рубежі 19—20 століть у пошуках кращої долі багато малоземельних мешканців села емігрувало до Америки.

У другій половині жовтня 1884 року у Вікні побував Іван Франко^[7]. Дідич села Людомір Ценський^[pl] на три дні забрав заарештованого письменника з коломийської тюрми — щоби той начебто попрацював у його маєтку (поширена на той час практика). Насправді Франко був шанованим гостем.

Перебуваючи у Вікні, Франко написав листа до Івана Белея, у якому повідомляв, що передав у друк біографічний нарис про Володимира Навроцького.

Після невдачі Української революції 1917–1921 років та анексії ЗУНР Польщею нестерпне соціально-економічне становище західноукраїнських земель у її складі викликало закономірний спротив населення. Зокрема, в 1932 році у Вікні відбувся страйк сільськогосподарських робітників^[8]. Польська влада відповіла на акції протесту хвилею «пацифікацій».

У 1925 році, після смерті Тадеуша Ценського, останнім дідичем села став його син Ян — згодом єдиний (таємний) єпископ латинського обряду України в радянські часи. У «золотому вересні» графський маєток пограбовано та імовірно знищено місцевим населенням, яке після подій польсько-української війни та «пацифікації» 1930 року ставилося до колишніх феодалів (польських націоналістів) із закономірною ненавистю. На базі маєтку радянською владою після Другої світової війни проведено колективізацію.

Характерні віконські прізвища: Березовський, Бутницький, Василик, Велич, Гев'юк, Кобилянський, Круць, Левко, Мартинюк, Москалюк, Муляк, Погреда, Савицький, Хома.

Назви «кутків» та місцевостей: Броварища, Долини, Залевади, Клевчуки, Солонець, Тямпа.

Парафіяльний храм на традиційному місці, з традиційною назвою на честь небесного покровителя села. Належить Українській православній Церкві (Київського патріархату), хоча до 1946 року був греко-католицьким. Збудований у 90-х роках 20 століття замість розібраної «під шумок»^[9] і попри поодинокі протести дерев'яної церкви, пам'ятки архітектури^[10] 1774 року^[11]. Одним із ініціаторів будівництва був місцевий уродженець Микола Круць.

Спорудження нової Михайлівської церкви є прикладом сучасного нехлюйного ставлення до історичного надбання на Прикарпатті, коли історичні пам'ятки (в основному культового призначення) перебудовують або навіть руйнують із начебто «добрими намірами».^[12]

На церковному подвір'ї ще у радянські часи влаштовано лапідарій, куди звозилися надмогильні і пам'ятні хрести зі всього села. Це врятувало їх від знищення — зокрема, хрест 1848 року на честь скасування кріпацтва. Під час будівництва нової церкви відкрито давні поховання (до 1792 року навколо церкви був сільський цвинтар).

У 19 столітті священиками були представники родин Карачевських та Осадца.

На сільському кладовищі похований місцевий уродженець, один із останніх польових командирів УПА — сотник «Грім».

Інші пам'ятки 19—20 століть — стара будівля залізничної станції «Вікняни», двоповерхова споруда в центрі села, читальня «Просвіти»^[13].

• 1 травня 1849 — Станіслав Спитек Ценський (пол. Stanisław Spytek Jan Kanty Cieński z Cieni herbu Pomian), посол до Райхсрату.
• 1851 — Лешек Ценський (пол. Leszek Cieński z Cieni herbu Pomian, 1851–1913), посол до Галицького Сейму.
• 6 квітня 1856 — граф Тадеуш Целестин Ценський (пол. Tadeusz Celestyn Cieński z Cieni herbu Pomian), галицький польський політик та громадський діяч, сенатор Польської Республіки.
• 1889 — отець Михайло (Осадца), композитор, релігійний діяч, засновник і диригент хору «Боян» у Бродах.
• 29 січня 1908 — Юліан Францішек Тарнавський, олеський міський суддя, підпоручик піхоти запасу Війська Польського, жертва Катинського розстрілу.
• 1920 — Василик Ярослав Олексійович, сотник УПА «Грім».
• 9 вересня 1935 — Бутницький Іван Миколайович, ректор Тернопільського національного педагогічного університету у 1982–1984 роках.
• 18 грудня 1938 — Книшук Михайло Іванович^[14]), український майстер декоративного мистецтва, скульптор. Член Національної спілки художників України (1986). Батько Данила Книшука.
• 16 вересня 1950 — Москалюк Наталія Василівна, комсомольський діяч, лауреат премії Ленінського комсомолу (Премія Ленінського комсомолу)^[15].
• 1 лютого 1952 — Круць Микола Федорович, «король українського шиферу», «бронзовий призер» трійки найзаможніших прикарпатців станом на 2008 рік.
• 1969 — Кобилянський Богдан Миколайович, голова Городенківської громади (з 19 листопада 2020 року^[16]). Колишній сільський голова Вікна (1998—2005 роки), голова Городенківської районної ради (2006—2015) та РДА (2015—2017), заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації (2017—2019).
• 11 лютого 1970 — Березовський Володимир Іванович, заступник голови Голосіївської районної в м. Києві держадміністрації, діяч українського молодіжного руху (очолював Союз українського студентства, Український молодіжний парламент, координаційну раду СКУМО, був першим заступником голови УНКМО).
• 10 грудня 1993 — Галай Андрій Миколайович (1993-2014), солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Купчинський Богдан Іванович. Вікно: Історія села від найдавніших часів до наших днів. — Івано-Франківськ : Сіверсія. — С. 2001.(укр.)
• Roman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych Kresach Rzeczypospolitej. — Т. 7.(пол.)
• Вікно