Га-Арец — Вікіпедія

івр. הארץ‎‎
англ. Haaretz
Логотип газети
Логотип газети


Країна  Ізраїль[4]
Тип щоденна (крім суботи)
Мова Modern Hebrewd, англійська, іврит[4]
Політична належність соціал-лібералізм, соціал-демократія і лібералізм
Видавець Amos Schockend
Формат Berliner
Періодичність 1 доба
Засновано 1919[5]
Власник Сім'я Шокен[en] (60%)
М. Дюмонт Шауберг (20%)
Леонід Невзлін (20%) [1]
Редактор Алуф Бен[2]
Головний офіс
— адресаשוקן 21, תל אביב, 61001[4]
32°03′07″ пн. ш. 34°46′21″ сх. д. / 32.052027066159° пн. ш. 34.772473081644° сх. д. / 32.052027066159; 34.772473081644
Наклад 72 000
(п'ятниця: 100 000)[3]
haaretz.com​(англ.)
haaretz.co.il​(івр.)
CMNS: Га-Арец у Вікісховищі
Мапа

«Га-Арец» (івр. הארץ‎ — Країна) — найстаріша щоденна газета Ізраїлю, виходить івритом та англійською. Заснована за назвою «Hadashot Ha'aretz»[6] — «Новини Країни» в Палестині британською окупаційною владою 1918 року. У 1919 стала виразником поглядів сіоністів-соціалістів, які емігрували з України, а в 1937 році придбана сім'єю Шокен.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]

Виходить паралельно на івриті та англійською мовою у форматі Берлінер. Англійське видання продається спільно з International Herald Tribune. Обидві версії представлені в інтернеті. У Північній Америці, га-Арец виходить як тижневик, комбінуючи статті п'ятничного випуску з оглядом новин решти частини тижня.

У порівнянні з іншими великими газетами в Ізраїлі, га-Арец використовує менші за розміром і довжиною заголовки і шрифти. Менше місця зайнято ілюстраціями, більше — аналітикою. Його редакційні статті, і головне, op-ed, розміщуються на другій сторінці, вважаються найбільш впливовими серед представників влади і верхніх соціальних верств суспільства[7]. Крім новин, «Га-Арец» публікує тематичні статті з соціально-економічних та екологічних питань, а також книжкові та театральні огляди, журналістські розслідування та політичні коментарі.

Основна частина тиражу розповсюджується за передплатою, і в цьому теж відміна від решти ізраїльських газет. У видання на івриті 65 000 передплатників, в англомовного — 15 000[8][9]. За звітами самої газети на основі оплати передплатників повідомляється, що її тираж становить 65 000, щодня продається 72 000 примірників і по вихідних 100 000 примірників газети[10]. Основну масу читачів становить інтелігенція і політичні та економічні еліти Ізраїлю[11][12][13]. Статистичні дослідження газетного ринку Ізраїлю показали, що «імовірність того, що людина читає га-Арец, підвищується з доходом і суспільним становищем»[14]. Незважаючи на менший тираж в порівнянні з газетами Едіот Ахронот і Маарів, вважається, що «Га-Арец» надає більший, ніж вони, вплив на політичне життя країни.[11]

Редакційна політика і думки

[ред. | ред. код]

«Га-Арец» позиціонує себе як «ліберальне» видання стосовно як внутрішніх, так і міжнародних справ[15]. Ряд джерел називають її «ліберальною»[16][17][18][19], інші — «лівою»[20] і «вкрай лівою».

Головні редактори газети

[ред. | ред. код]

Автори газети

[ред. | ред. код]

Критика газети

[ред. | ред. код]

У квітні 2002 року письменниця Ірит Лінор написала відкритий лист у «га-Арец», в якому писала, що антисіонізм газети став «тупим і злісним»[21]. Лінор прийшла до висновку, що Держава Ізраїль викликає у керівництва газети огиду. Вона вирішила скасувати підписку на газету, яка всіляко намагалася змусити її соромитися свого сіонізму, патріотизму та інтелекту[22]. Видавець газети Амос Шокен відповів на лист і заперечував, що «га-Арец» підтримує відмову від військової служби і є антисіоністської газетою .

У травні 2005 року Амос Шокен опублікував у своїй газеті статтю, в якій, серед іншого, стверджував, що Ізраїль став «державою апартеїду» . Шокену відповіли правознавець Амнон Рубінштейн, журналіст Дан Маргаліт [en] і багато інших. Професор Рубінштейн відзначив, що Шокен помиляється і, обмежуючи імміграцію, Ізраїль діє в рамках міжнародного права. Дан Маргаліт висловив думку, що Шокен не просто надає свободу діяльності журналістам Ґідеону Леві і Аміра Хасс, а є лідером медіагрупи і «веде за собою тих, хто зневажає цінності сіонізму».

У статті, опублікованій в 2008 році в журналі «Ерец Ахерет», журналіст і письменник Гаді Тауб [en] описує той дух презирства до ізраїльтян, який, на його думку, панує в газеті «га-Арец». Він пише, що газета просуває «радикальні антисіоністські погляди, звані постсіонізмом», і відводить центральне місце «делігітимації … права євреїв на самовизначення». Тауб також піддає різкій критиці готовність видавця газети Амоса Шокена переглянути слова державного гімну «Хатіква», оскільки арабській меншині важко ідентифікувати себе з цими словами.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Леонід Невзлін став співвласником «Гаарец». сайт Курсор (сайт). 12.06.2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2014.
  2. ↑ У газети «Гаарец» з'явився новий головний редактор. Сайт «IzRus.co.il». 01.08.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 вересня 2011.
  3. ↑ Dov Alfon named as new Haaretz editor-in-chief — Haaretz — Israel News. Архів оригіналу за 11 лютого 2009. Процитовано 19 серпня 2015.
  4. ↑ а б в https://www.nli.org.il/media/4693/israeli-publishers.csv
  5. ↑ https://dacenter.tau.ac.il/sites/abraham.tau.ac.il/files/media_server/daniel%20abraham/kesher/14/Kesher%2014_Naor.pdf
  6. ↑ O. Elyada, " Haaretz 1918—1937: From an Establishment-Sponsored Newspaper to a Commercial Newspaper, " in: Kesher, 29 (2001) (івр.)
  7. ↑ Beckerman, Gal (September / October 2005). Disengaged. Columbia Journalism Review. Архів оригіналу за 16 листопада 2007. Процитовано 14 березня 2009.
  8. ↑ Haaretz (26 жовтня 2007). Subscribe to Haaretz. Haaretz.[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. ↑ Stephen Glazin (6 вересня 2007). Ha'aretz, Israel's Liberal Beacon. The Nation. Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 19 серпня 2015.
  10. ↑ Haaretz service. Dov Alfon named as new Haaretz editor-in-chief. [Архівовано 11 лютого 2009 у Wayback Machine.] Haaretz , Feb 13, 2008.
  11. ↑ а б Rebecca L. Torstrick. http://books.google.com/books?id=amvQP0MzxRwC&pg=PA71 [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.] Culture and Customs of Israel ]. Greenwood Publishing Group, 2006
  12. ↑ Idith Zertal, Chaya Galai. Israel's Holocaust and the Politics of Nationhood [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.]. Cambridge University Press, 2005.
  13. ↑ Elizabeth Poole, John E. Richardson. Muslims and the News Media [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.]. I.B.Tauris, 2006 /
  14. ↑ Dan Caspi, Yehiel Limor. The IN / Outsiders: Mass Media in Israel . Hampton Press, 1999. p. 79.
  15. ↑ Haaretz.com. About Haaretz. [Архівовано 2010-04-04 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Dan Caspi: Media Decentralization: The Case of Israel's Local Newspapers . [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.] Transaction Publishers, 1986.
  17. ↑ Ira Sharkansky: The Politics of Religion and the Religion of Politics: Looking at Israel [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.]. Lexington Books, 2000.
  18. ↑ Rebecca L. Torstrick. Culture and Customs of Israel [Архівовано 6 листопада 2011 у Wayback Machine.]. Greenwood Publishing Group, 2006
  19. ↑ BBC NEWS|Middle East |Israeli media vents fury at Likud, 17 December, 2002. Архів оригіналу за 3 травня 2004. Процитовано 19 серпня 2015.
  20. ↑ Middle East &# 124; Sharon orders Gaza pullout plan. BBC News. 2 лютого 2004. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 5 березня 2010.
  21. ↑ Максим Шевченко - рупор газети «Гаарец». IzRus.co.il. 16.11.2012. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 29 березня 2014.
  22. ↑ Ірит Лінор (25.04.2002). Повний лист Лінор (івр.). ynet. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 29 березня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Га-Арец
Прапор Ізраїлю Це незавершена стаття про Ізраїль.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Га-Арец&oldid=41952773