Генеральна Асамблея ООН — Вікіпедія

|офіційна_назва=

Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй
англ. United Nations General Assembly
Прапор ООН
Абревіатура	ООН
Тип	міжнародна організація
Засновано	1945
Засади	Статут ООН[1]
Штаб-квартира	Штаб-квартира ООН
Розташування	Нью-Йорк
Членство	193 держави-члени, 2 спостерігачів
Офіційні мови	англійська, російська, французька, арабська, іспанська, китайська
Офіс голови	голова Генеральної Асамблеї ООН
Генеральний секретар	Антоніу Гутерреш
Голова Генеральної Асамблеї	Філемон Янг
Заступник Генерального секретаря	Аміна Дж. Мохаммед[en]
Материнська організація	Організація Об’єднаних Націй
Дочірня(і) організація(ї)	ЮНІСЕФ Програма розвитку ООН United Nations System Staff Colleged Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі Конференція ООН з торгівлі та розвитку
Вебсайт: UN.org
Генеральна Асамблея ООН у Вікісховищі

Генера́льна Асамбле́я ООН — головний дорадчий, директивний та представницький орган Організації Об'єднаних Націй, створений у 1945 р. згідно зі статутом ООН. Генеральна асамблея складається з 193 членів ООН і є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних питань, викладених у Статуті. Вона також грає велику роль в процесі встановлення та кодифікації норм міжнародного права.

Асамблея збирається на чергову щорічну сесію в період з вересня по грудень і в подальший період в міру потреби. Окрім регулярних сесій, Асамблея може проводити спеціальні і надзвичайні спеціальні сесії. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Одна держава-член організації має в Генеральній Асамблеї один голос. Кожна країна представлена в ГА дипломатом високого рангу, але час від часу міністри закордонних справ і навіть голови держав також відвідують сесії ГА. Рішення з окремих важливих питань, таких, як рекомендації щодо миру та безпеки і вибори членів Ради Безпеки, приймаються більшістю в дві третини держав-членів; рішення ж з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй, Генеральна Асамблея ООН має такі функції і повноваження:

• розглядати загальні принципи співпраці в підтримці міжнародного миру і безпеки, у тому числі в питаннях роззброєння, і робити відповідні рекомендації;
• обговорювати будь-які питання, що відносяться до підтримки міжнародного миру і безпеки, і робити рекомендації відносно цих питань, за винятком коли дана суперечка або ситуація знаходяться на розгляді Ради Безпеки;
• організовувати дослідження і готувати рекомендації в цілях сприяння міжнародній політичній співпраці, розвитку і кодифікування міжнародного права, здійснення прав людини і основних свобод і сприяння міжнародній співпраці в економічній, соціальній і гуманітарній областях і в області культури, освіти і охорони здоров'я;
• рекомендувати заходи мирного залагоджування будь-якої ситуації, яка могла б порушити дружні стосунки між націями;
• отримувати і розглядати доповіді Ради Безпеки та інших органів ООН;
• розглядати і затверджувати бюджет Організації Об'єднаних Націй і встановлювати розмір внесків держав-членів;
• обирати непостійних членів Ради Безпеки і членів інших рад і органів ООН і, за рекомендацією Ради Безпеки, призначати Генерального секретаря.

Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї «Єдність на користь світу» від 3 листопада 1950 р. (резолюція 377 (V)), Асамблея може також вживати заходів, якщо Рада Безпеки не здатна діяти через голосування проти одного зі своїх постійних членів у випадку, коли існують підстави вбачати загрозу миру, порушення миру чи акт агресії. Асамблея може негайно розглянути це питання з метою надати членам Організації необхідні рекомендації щодо колективних заходів для підтримування чи відновлення міжнародного миру та безпеки.

Хоча Асамблея уповноважена робити державами рекомендації, які не мають обов'язкового характеру, з міжнародних питань, що входять до компетенції, вона, проте, ініціювала заходи політичного, економічного, соціального та правового характеру, що вплинули на життя мільйонів людей в усьому світі. Історична Декларація тисячоліття, прийнята в 2000 р., свідчить про прихильність держав-членів досягти конкретних цілей, викладених в Декларації з метою забезпечення миру, безпеки та роззброєння; викорінення бідності, захисту довкілля, задоволення особливих потреб Африки та зміцнення Організації Об'єднаних Націй.

Кожна держава-член має в Асамблеї один голос. Рішення з окремих важливих питань, таких, як рекомендації щодо миру та безпеки та вибори членів Ради Безпеки, приймаються більшістю у дві третини держав-членів; рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

В останні роки особлива увага приділялася досягненню консенсусу з питань, що обговорюються, а не прийманню рішень шляхом проведення офіційного голосування, що і забезпечувало активнішу підтримку рішень Асамблеї. Голова Асамблеї, після проведення консультацій та досягнення домовленості з делегаціями, може запропонувати прийняти резолюцію без голосування.

На своїй 52-й сесії Генеральна Асамблея запропонувала новий спосіб досягнення консенсусу з питань шляхом обговорення завдання реформування Організації Об'єднаних Націй в ході неофіційних пленарних засідань Генеральної Асамблеї. Практику проведення неофіційних засідань було продовжено на наступних сесіях для обговорення, зокрема, питань, що стосувалися Саміту тисячоліття ООН, спеціальної сесії Генеральної Асамблеї з питання ВІЛ/СНІДу, зміцнення системи ООН та активізації Асамблеї. На 58-й та 59-й сесіях ця практика стала включати проведення неофіційних засідань Генерального комітету, відкритих для усіх делегацій, а також організацію групових обговорень та тематичних брифінгів під керівництвом Генеральної Асамблеї.

Внаслідок здійснюваних зусиль з активізації своєї роботи та згідно з правилом 30 своїх Правил процедури, змінених відповідно до резолюції 56/509 Асамблеї від 8 липня 2002 р., Генеральна Асамблея обрала свого Голову ГА ООН та заступників Голови, а також голів шести головних комітетів 60-ї сесії 13 червня 2005 р., тобто не пізніше, ніж за три місяці до відкриття сесії. Відповідно до резолюції 58/126 Асамблеї інші посадові особи головних комітетів також були обрані в той же день.

Після завершення загальних дебатів Асамблея починає розглядати основні пункти порядку денного. Оскільки кількість питань, які вона повинна розглядати, дуже велика (так, наприклад, порядок денний 59-ї сесії включав 163 пункти), Асамблея розподіляє пункти порядку денного в залежності від їх тематики між своїми шістьма головними комітетами, які проводять їх обговорення, намагаючись, за можливості, узгодити різні підходи держав, а потім надають Асамблеї на розгляд на одному з пленарних засідань проекти резолюцій та рішень.

1. Комітет з питань роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет) — займається питаннями роззброєння та відповідними питаннями міжнародної безпеки
2. Комітет з економічних і фінансових питань (Другий комітет) — займається економічними питаннями
3. Комітет з соціальних і гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет) — займається проблемами соціального та гуманітарного характеру
4. Комітет зі спеціальних політичних питань і питань деколонізації (Четвертий комітет) — займається різноманітною політичної тематикою, яка не входить до кола відання Першого комітету, а також питаннями деколонізації
5. Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет) — займається адміністративними питаннями та бюджетом ООН
6. Комітет з правових питань (Шостий комітет) — займається міжнародними правовими питаннями

Однак за окремими пунктами порядку денного, такими, як питання про Палестину чи стан на Близькому Сході, Асамблея приймає рішення безпосередньо на своїх пленарних засіданнях.

Генеральний комітет, який складається з Голови та 21 заступника Голови Асамблеї та голів шести головних комітетів, виносить рекомендації Асамблеї щодо затвердження порядку денного, розподілення пунктів порядку денного та організації роботи.

Комітет з перевірки повноважень призначається Генеральною Асамблеєю на кожній сесії. Він надає Асамблеї звіти про повноваження представників.

В минулому Генеральна Асамблея санкціонувала створення робочих груп для розглядання важливих питань, в тому числі Спеціальну робочу групу відкритого складу з питань конфліктів та сприянню забезпечення міцного миру та стійкого розвитку в Африці та Спеціальну робочу групу з комплексного та скоординованого здійснення рішень та наступній діяльності за результатами великих конференцій та зустрічей на вищому рівні ООН в економічній та соціальній сфері, які завершили свою роботу.

З плином часу в Генеральній Асамблеї виникли різноманітні неформальні регіональні групи, які є механізмами для проведення консультацій та надання допомоги в роботі з процедурними питаннями. Це групи африканських держав, азійських держав, східноєвропейських держав, держав Латинської Америки та Карибського басейну, західноєвропейських та інших держав. Туреччина, яка з метою виборів входить до складу Групи західноєвропейських та інших держав, є також членом Групи азійських держав.

Окрім регулярних сесій, Асамблея може проводити спеціальні та надзвичайні спеціальні сесії.

У різні роки Асамблеєю було скликано 28 спеціальних сесій з питань, які вимагали особливої уваги, в тому числі з проблем Палестини, фінансів ООН, Намібії, роззброєння, міжнародної економічної співпраці, апартеїду, наркотиків, довкілля, народонаселення, жінок, соціального розвитку, населених пунктів, ВІЛ/СНІДу та дітей.

Десять надзвичайних спеціальних сесій були проведені у зв'язку з ситуаціями, при розгляданні яких Рада Безпеки опинилася у глухому куті. Ці сесії були присвячені стану на Близькому Сході (1958 та 1967 рр.), стану в Угорщині (1956 р.), стану стосовно Суецького каналу (1956 р.), стану в Конго (1960 р.), Афганістані (1980 р.), Палестині (1980 та 1982 рр.), Намібії (1981 р.), стану на окупованих арабських територіях (1982 р.) та розгляданню незаконних дій Ізраїлю в окупованому Східному Єрусалимі та на решті окупованих територій (1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 і 2004 рр.). Асамблея також постановила тимчасово припинити десяту надзвичайну спеціальну сесію і уповноважила Голову Асамблеї відновити її засідання на прохання держав-членів.

Робота ООН значною мірою ґрунтується на рішеннях Генеральної Асамблеї та здійснюється:

• комітетами та іншими органами, заснованими Асамблеєю з метою вивчення конкретних питань, таких, як роззброєння, освоювання космічного простору, підтримування миру, економічний розвиток, охорона довкілля та права людини, — та підготовки відповідних звітів;
• Секретаріатом ООН — Генеральним секретарем та його співробітниками у складі міжнародних цивільних службовців.

Протягом останніх років вживаються все активніші заходи з метою зробити роботу Генеральної Асамблеї більш цілеспрямованою та актуальною. На 58-й сесії це стало важливим пріоритетним завданням. В резолюціях 58/126 та 58/316, прийнятих 19 грудня 2003 р. та 1 липня 2004 р. відповідно, викладені конкретні заходи з впорядкування роботи Асамблеї, раціоналізації її порядку денного, поліпшення практики та методів роботи головних комітетів та підвищення ролі Генерального комітету. 59-та сесія продовжила роботу з оцінки виконання цих мандатів та пошуки додаткових шляхів та засобів подальшої активізації роботи Генеральної Асамблеї, включаючи зміцнення ролі та повноважень Голови.

Всесвітній день охорони довкілля був заснований Генеральною асамблеєю ООН 1972 року й відтоді відзначається всією світовою співдружністю щорічно. Приводом до проведення цієї всесвітньої акції послужило звернення, що надійшло 11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН. Звернення підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн миру, які попереджали людство про безпрецедентну небезпеку, що загрожує йому у зв'язку із забрудненням довкілля.

• Мельникова І. М. Генеральна Асамблея ООН [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 73. — ISBN 966-00-0405-2.

• В. Бруз . Генеральна Асамблея ООН // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.132 ISBN 978-966-611-818-2.

• Генеральна Асамблея ООН [Архівовано 2 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Офіційний сайт Генеральної Асамблеї [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.]