Генрі Елленбергер — Вікіпедія

Генрі Фредерік Елленбергер
Henri Frédéric Ellenberger
Ім'я при народженніфр. Henri Frédéric Ellenberger
Народився6 листопада 1905(1905-11-06)
Налоло (Баротселенд), Родезія
Помер1 травня 1993(1993-05-01) (87 років)
Квебек, Канада
КраїнаФранція Франція
Національністьшвейцарець
Діяльністьпсихіатр, medical historian
Галузьпсихологія, психіатрія, кримінологія, історіографія
ЗакладМонреальський університет
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньДоктор
ЧленствоШвейцарське психоаналітичне товариство
Відомий завдяки:Відкриття Несвідомого[en]
Брати, сестриFrançois Ellenbergerd
У шлюбі зÉmilie Ellenbergerd[1]
НагородиЗолота медаль премії Баккаріа
Медаль Джейсона А. Ханни Королівського товариства Канади
CMNS: Генрі Елленбергер у Вікісховищі

Генрі Фредерік Елленбергер (англ. Henri Frédéric Ellenberger; народився 6 листопада 1905 у Налоло, Баротселенд, Родезія — помер 1 травня 1993 у Квебеку, Канада) — канадський психіатр, медичний історик і кримінолог, іноді вважається засновником історіографії психіатрії.[2][3] Елленбергер насамперед відомий завдяки своїй праці Відкриття Несвідомого[en] (англ. The Discovery of the Unconscious), енциклопедичним дослідженням історії динамічної психіатрії, опублікованим у 1970 році.

Життя

[ред. | ред. код]

Генрі Ф. Елленбергер народився у сім'ї швейцарців в британській колонії Родезії, де провів дитинство. Пізніше був натуралізований як житель Франції і отримав ступінь бакалавра в Страсбурзі, в 1924 році.

Він вивчав медицину і психіатрії в Парижі.[4] Був студентом професора Анрі Барука, який видав йому докторський ступінь 1934 року,[5] коли працював у відомому госпіталі Святої Анни, поруч з відомим сучасником Жаком Лаканом (чию схильність до самореклами він рано помітив).[6]

Після становлення Віші, Елленбергер мігрує до Швейцарії у 1941. Тут він проходив навчальний аналіз Оскара Пфістера 1949—1952 рр., після чого став членом Швейцарського психоаналітичного товариства.

В 1953 році, кардинально змінивши свою кар'єру, Елленбергер став лектором в Менінгерській клініці в Топіці (Канзас). В кінці 1958, Елленбергер покидає Топіку. Він отримує посаду наукового співробітника в Відділі соціальної та транскультурної психіатрії Університету Макгілла в Монреалі.[7] Пізніше, 1962, він стає професором кримінології в Монреальському університеті, в Канаді. Там йому треба було провести новаторську роботу по віктимології, досліджуючи психодинаміку між злочинцем та жертвою.[8]

Публікації та нагороди

[ред. | ред. код]

Елленбергер насамперед відомий своєю працею Відкриття Несвідомого[en] (англ. The Discovery of the Unconscious), енциклопедичним дослідженням історії динамічної психіатрії, опублікованим у 1970 році. У цій праці простежуються джерела психоаналізу і психотерапії, починаючи з 18 століття, відколи католицький священник Йоган Йозеф Гаснер намагався вилікувати хвороби за допомогою екзорцизму, до дослідників гіпнозу Франца Месмера і Маркіза де П'юсегюра[en], невролога XIX ст. Жана-Мартена Шарко і головних фігур психоаналізу XX ст. Зигмунда Фрейда, Альфреда Адлера й Карла Густава Юнга.

Робін Скіннер високо оцінив зрозумілість викладення ідей великих діячів двадцятого століття в їх соціально-історичному контексті.[9] Розповідь Елленбергера о П'єрі Жане також було відмічене особливо,[10] А Ентоні Стівенс[en] використовував його концепцію «творчої хвороби» у своїй розповіді про Юнга.[11]

Гей також виділив для згадки статтю Елленбергера 1972 року про Анну О, яка, на думку Гея, «переконливо виправляє невірне прочитання Джонса і невірні спогади Фрейда про цей випадок».[12] Проте це була лише одна з приблизно тридцяти п'яти історичних статей, які Елленбергер опублікував як до, так і після свого великого синапса.[13]

Паризький Ресурсний центр Генрі Елленбергера був названий на його честь.[14] За своє життя він отримав безліч нагород, в тому числі Золоту медаль премії Беккаріа в 1970,[15] і медаллю Джейсона А. Ханни Королівського товариства Канади.[3]

Характеристика

[ред. | ред. код]

Елленбергера характеризують як одного з міждисциплінарних незалежних представників психіатричної думки середини 20 століття.[16] Його унікальний кар'єрний шлях незалежний, хоч і помірний, фрейдистський ревізіонізм зробив його часом ізольованою фігурою, особливо через зв'язки з біологічним поворотом в психіатрії кінця двадцятого століття.[17] Однак його віра в центральне значення реальності несвідомого ніколи не слабшала, навіть з гасінням його мрії про синтез, він «відповідав би суворим вимогам експериментальної психології та психологічним реаліям, пережитим дослідниками несвідомого».[18]

З 1956—1959 роки Елленбергер починає викладати історію психіатрії в Фонді Менінгера (де Джордж Деверо[ru] вже читав лекції по психоаналізу та антропології).[19] Досвід вигнання зіграв ключову роль в поясненого інтересу Елленбергера в історії.[20]

Критика

[ред. | ред. код]

Елленбергера критикували за те, що він моделює свою картину походження психіатрії в зіткненні епохи. Просвіти с демонологією — в тріумфі просвіченого розуму над сліпотою віри.[21]

Роботи

[ред. | ред. код]
  • The Discovery of the Unconscious: The History and Evolution of Dynamic Psychiatry. New York: Basic Books. Hardcover edition: 1970, ISBN 0-465-01672-3. Paperback edition: 1981, ISBN 0-465-01673-1.
  • Beyond the Unconscious: Essays of Henri F. Ellenberger in the History of Psychiatry (Princeton, 1993) ed. Mark S. Micale
  • Doctors of the Soul (1995), ed. Elisabeth Roudinesco
  • Rollo May, Ernest Angel, and Henri F. Ellenberger eds., Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology (1958)
  • Henri Ellenberger, «Dynamic Psychiatry: An Introduction. Lecture at the Menninger School of Psychiatry on August 22, 1956, Topeka, Kansas», ed. Emmanuel Delille, Zinbun (Kyoto University 2016), 47, p. 125—128.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://gw.geneanet.org/thferrand?lang=fr&pz=christelle&nz=ferrand&p=emilie+esther&n=von+bachst
  2. ↑ Seite nicht gefunden. HLS-DHS-DSS.CH. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
  3. ↑ а б Archived copy. Архів оригіналу за 14 лютого 2006. Процитовано 12 серпня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Elisabeth Roudinesco, Jacques Lacan (2005) p. 17
  5. ↑ Mark S. Micale, 'Henri F. Ellenberger', in Discovering the History of Psychiatry (1994) p. 114
  6. ↑ Roudinesco, p. 17 and p. 25
  7. ↑ Emmanuel Delille, «On the History of Cultural Psychiatry: Georges Devereux, Henri Ellenberger, and the Psychological Treatment of Native Americans in the 1950s», Transcultural Psychiatry, 53 (3), 2016, p. 392—411.
  8. ↑ Ann W. Burgess et al, Victimology (2009) p. 40
  9. ↑ Robin Skynner/John Cleese, Families and how to survive them (1994) p. 301
  10. ↑ Reed, Graham F. (2007). Gregory, Richard L. (ред.). The Oxford Companion to the Mind, Second edition. Oxford: Oxford University Press. с. 494. ISBN 0-19-866224-6.
  11. ↑ Stevens, Anthony (1991). On Jung. London: Penguin Books. с. 178. ISBN 0-14-012494-2.
  12. ↑ Gay, p. 751
  13. ↑ Micale, p. 112
  14. ↑ Classical Rorschach has moved. www.phil.gu.se. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 21 листопада 2021.
  15. ↑ Encyclopédie de L'Agora - Ellenberger Henri. Архів оригіналу за 14 червня 2006. Процитовано 21 листопада 2021.
  16. ↑ Micale, p. 113-4
  17. ↑ Micale, p. 113
  18. ↑ Ellenberger, p. 897
  19. ↑ Emmanuel Delille, «Teaching the History of Psychiatry in the 1950s: Henri Ellenberger's Lectures at the Menninger Foundation», Zinbun, 47, 2016, 109—124.
  20. ↑ Delille, p. 120-2
  21. ↑ Micale, p. 227

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Генрі_Елленбергер