Геоурбаністика — Вікіпедія

Геоурбаністика (грец. γεια — Земля, лат. urbanus — міський) — наука, що досліджує просторову організацію міського життя, еволюцію і функціонування міських систем різного рівня. Виникла на основі синтезу здобутків історичної географії, соціології і культурології.

Її поява на початку ХХ століття була нерозривно пов'язана як із бурхливим розвитком міст, так і з незаперечними досягненнями в осмисленні еволюції способів самоорганізації людей у замкненому міському просторі. Погляд на урбанізоване середовище не лише як на форму просторового існування і елемент системи розселення, але й як на гігантський полігон, на якому упродовж багатьох століть випробувалося вміння людей створювати раціональні форми взаємодії і комфортні умови існування, відкрив нові обрії перед усією системою наук про суспільство і притаманні йому типи і форми соціальної організації.

Джерела

Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії. — Львів, 2003. — С. 264—275; Ковальчук І. Наукові засади і результати моделювання стану та динаміки поселенського навантаження, його впливу на природне середовище Західної України // Історична топографія і соціотопографія України. Зб. наукових праць. — Львів, 2006. — С. 11-38.
Вечерський В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. — К., 2003. — С. 10-11.

Література

(рос.) Перцик Е. Н. География городов (геоурбанистика). — М., 1991.
(рос.) Перцик Е. Н. Города мира. География мировой урбанизации. — М. : Международные отношения, 1999.
(рос.) Петров Н. В. Городские агломерации: состав, подходы к делимитации // Проблемы территориальной организации пространства и расселения в урбанизированных районах. — Свердловск, 1988.

Посилання

Портал «Географія»