Герман Аберт — Вікіпедія
Герман Аберт | |
---|---|
нім. Hermann Abert | |
Народився | 25 березня 1871[1][2][…] Штутгарт[1][1] |
Помер | 13 серпня 1927[1][2][…] (56 років) Штутгарт, Веймарська республіка, Німецький Райх[1][1] |
Країна | Німеччина[1] Веймарська республіка |
Діяльність | музикознавець, історик, композитор, теоретик музики, music historian, викладач університету, біограф, класичний філолог, аранжувальник, редактор |
Галузь | музикознавство і педагогіка |
Alma mater | Тюбінгенський університет, HU Berlin, Лейпцизький університет і Університет Мартіна Лютера |
Знання мов | німецька[2][4] |
Заклад | Лейпцизький університет, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Університет Мартіна Лютера і HU Berlin |
Членство | Прусська академія наук і Akademische Gesellschaft Stuttgardiad |
Батько | Йоганн Йозеф Аберт[5] |
Діти | Anna Amalie Abertd[1] |
Герман Аберт (нім. Hermann Abert; 25 березня 1871, Штутгарт, — 13 серпня 1927 Штутгарт) — німецький музикознавець і педагог.
Герман Аберт народився в сім'ї Йоганна Йозефа Аберта — композитора і капельмейстера, який і став його першим наставником; свою музичну освіту він продовжив у Штутгартській консерваторії. У 1890—1895 роках вивчав класичну філологію в університетах Тюбінгена і Берліна. У Берліні зайнявся музикознавством і в 1902 році, вже в Галле, захистив докторську дисертацію з історії музики («Вчення про етос в грецькій музиці»). Надалі вивчав в Італії історію італійської опери.
Опрацював і дописав незакінчену монографію Отто Яна про Вольфґанґа-Амадея Моцарта, яка вважається одним із найзначніших досліджень життя і творчості композитора. Уперше видано її 1920 р.