Глазунов Василь Опанасович — Вікіпедія

Василь Опанасович Глазунов
Народження	20 грудня 1895 (1 січня 1896)(1896-01-01) с. Варварівка, Сердобський повіт, Саратовська губернія Російська імперія
Смерть	26 червня 1967(1967-06-26) (71 рік) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, повітряно-десантні війська,
Освіта	Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (травень 1950) і Постріл (серпень 1929)
Роки служби	1915–1954
Партія	ВКП(б)
Звання	Генерал-лейтенант
Командування	Командувач повітрянодесантних військ СРСР, командир 3-го повітрянодесантного корпусу
Війни / битви	Перша світова війна Друга світова війна
Нагороди
Глазунов Василь Опанасович у Вікісховищі

Глазуно́в Васи́ль Опана́сович (*20 грудня 1895 (1 січня 1896)(18960101) с. Варварівка, Саратовська губернія — † 26 червня 1967, Москва) — перший Командувач ПДВ СРСР (вересень 1941 — червень 1943), двічі Герой Радянського Союзу (19.3.1944, 6.4.1945), генерал-лейтенант (1944).

Народився 20 грудня 1895 (1 січня 1896) у селищі Варварівка, Сердобського повіту Саратовської губернії (нині Колишлейський район, Пензенської області). 1915 закликаний на військову службу в Російську армію. Учасник Першої світової війни, молодший унтер-офіцер.

У Червоній армії з 1918. Учасник громадянської війни; командував взводом, ротою, батальйоном, в міжвоєнний період — частинами і з'єднаннями сухопутних військ.

У 1929 закінчив курси «Вистріл». У 1941 закінчив курси удосконалення командного складу при Військовій академії імені М. В. Фрунзе. Командував дивізією на Далекому Сході.

З початком німецько-радянської війни був командиром 3-го повітрянодесантного корпусу (червень — серпень 1941) (Південний фронт), який брав участь в обороні Києва, зупинивши наступ частин Вермахту і забезпечивши можливість для евакуації населення міста.

З вересня 1941 по серпень 1943 — командувач повітрянодесантних військ. Пізніше — заступник командира, а з листопада 1943 — командир 4-го гвардійського стрілецького корпусу (3-й Український фронт), який відзначився під час форсування Дніпра в Нікопольско-Криворізькій наступальної операції та звільненні Одеси.

За вміле керівництво бойовими діями корпусу та проявлене мужність та героїзм 19 березня 1944 отримав звання Героя Радянського Союзу.

У червні 1944 корпус переведений на головний напрямок — до складу 1-го Білоруського фронту. Корпус успішно форсував Західний Буг і Віслу, брав участь у Вісло-Одерській операції та штурмі Берліна.

6 квітня 1945 року генерал-лейтенантові Глазунову В. А. вдруге присвоєно звання Героя Радянського Союзу за вміле керівництво військовими з'єднаннями і проявлені при цьому особисту мужність і героїзм.

Після закінчення війни командував корпусом, з 1946 — генерал-інспектор повітряно-десантних військ.

З 1950 помічник командувача військами Східно-Сибірського військового округу. В 1950 закінчив Вищі академічні курси при Академії Генштабу.

З 1954 — у запасі.

Жив в Москві. Помер 27 червня 1967. Похований в Москві, на Новодівочому цвинтарі.

Нагороджений 3 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня, Червоної Зірки і медалями, а також іноземними нагородами.

Його бронзовий бюст встановлений у селищі Колишлей Пензенської області.

• Хойнацька Л. М. Глазунов Василь Опанасович [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 113. — ISBN 966-00-0405-2.
• А. К. Немикін. Глазунов Василь Опанасович [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Василий Афанасьевич Глазунов [Архівовано 25 липня 2009 у Wayback Machine.]
• Персоналии [Архівовано 11 липня 2009 у Wayback Machine.]

Попередник: посада створена

1 Командувач ПДВ СРСР вересень 1941 — червень 1943

Наступник: генерал-лейтенант Капітохін О.Г. 1943 — 1944