Глинівці — Вікіпедія

село Глинівці
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Червоненська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020170030057371 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка с. Глинівці 
Основні дані
Засноване невідомо
Колишня назва Ляхівці
Населення 648 (2001)
Площа 26,99 км²
Густота населення 24,01 осіб/км²
Поштовий індекс 13415
Географічні дані
Географічні координати 50°02′46″ пн. ш. 28°48′15″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
235 м
Найближча залізнична станція Кодня
Відстань до
залізничної станції
14 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Миру, 28, с-ще Червоне, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13434
Карта
Глинівці. Карта розташування: Україна
Глинівці
Глинівці
Глинівці. Карта розташування: Житомирська область
Глинівці
Глинівці
Мапа
Мапа

Гли́нівці (до 1946 року — Ляхівці) — село в Україні, у Червоненській селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 648 осіб (2001). У 1923—2015 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]

Розташоване за 24 км від міста Андрушівка та за 14 км від залізничної станції Кодня[1].

Населення

[ред. | ред. код]

За довідником 1885 року в селі мешкало 1 345 осіб, налічувалося 144 дворових господарства[2], наприкінці 19 століття — 1 798 жителів, дворів — 291[3].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 1 335 осіб, з них: православних — 1 299, чоловіків — 669, жінок — 666[4].

У 1906 році в селі проживало 2 040 мешканців, дворів — 327[5], у 1923 році — 2 296 мешканців, дворів — 400[6].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 156 осіб, з них 1 030 чоловіків та 1 126 жінок; за національністю: українців — 2 148, євреїв — 8. Кількість господарств — 475, з них несільського типу — 4[7].

На початок 1970-х років село мало 410 дворів із населенням 1 256 осіб[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 803 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 648 осіб[8].

Історія

[ред. | ред. код]

Час заснування — невідомий[7]. Перша писемна згадка про село датується 1735 роком[1]. 15 грудня 1735 року дворянин Дідківський у скарзі повідомляв про грабунок козаками двох коней у с. Ляхівці, де він служив приказчиком у дворянина Аслановича. Самого ж Дідківського козаки ув'язнили під час нападу на село[9]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як село коднянського маєтку, подимне вносили від 40 дворів[10]. Також згадується в акті від 17 липня 1762 року, у судовому поясненні брацлавського підстолія Феліціана Глибоцького про наверненню в уніати православних монахів ксьондзом із с. Ляхівці[9].

У другій половині 19 століття — село Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало південно-східніше Кодні, при дорозі з Никонівки до Ліщина. Половиною села володіли Умінські, половиною — уряд. Належало до католицької каплиці в Кодні. Були цвинтарна каплиця, дерев'яна церква, гуральня[11]. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Були церковна парафія, католицька каплиця, школа, два вітрових млини[2].

Наприкінці 19 століття — село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало за 25 верст від Житомира, за 10 верст від Кодні, за 15 верст від найближчої поштової станції в Реї, за 25 верст від найближчої залізничної станції Бердичеві. Великий землевласник — Федір Терещенко. У 1882 році було закрито стару, непридатну до богослужінь, церкву, щодо часу побудови якої не було жодної інформації. У 1884 році збудовано тимчасову церкву, в межах старої. 4 березня 1886 року стару церкву повністю розібрано, того ж дня на її місці розпочато будівництво нової, з дуба. В зв'язку з цим тимчасову церкву було перенесено в інше місце. Дзвіницю збудовано 5 жовтня 1869 року. Землі при церкві — понад 50 десятин, чорнозем. 31 грудня 1851 року ріллю, сіножаті та город були розділені повітовим землеміром між членами притчу, із встановленням межових кілків. На ці землі був план. Церковно-парафіяльну школу відкрито у 1886 році, в публічному будинку. При школі було 0,25 десятини землі. Утримання школи, вчителя та сторожа здійснювалося вірянами. Церковна парафія входила до 2-го благочинного округу Житомирського повіту. До парафії приписане сільце Розкопана Могила. Дворів 221, вірян — 1 816 осіб обох статей. Сусідні парафії: Мошківці (3 версти), Никонівка (8 верст), Кодня (10 верст)[9][3].

У 1906 році — село Коднянської волості (5-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського центру, м. Житомир, становила 30 верст, до волосного центру містечка Кодня — 10 верст. Поштове відділення — міст. Червонне[5].

У 1923 році включене до складу новоствореної Ляховецької сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Солотвинського (згодом — Коднянський) району Житомирської округи; адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 8 верст від районного центру с. Солотвин[6]. 27 червня 1925 року, в складі сільської ради, передане до Андрушівського району Бердичівської округи[12]. Відстань до районного центру, с. Андрушівка — 16 верст, до окружного центру в Бердичеві — 25 верст, до найближчої залізничної станції Кодня — 12 верст[7].

На фронтах Другої світової війни воювало 240 селян, 112 з них нагороджені орденами й медалями, 128 загинули. Старшому лейтенантові С. В. Савчуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1956 році на братській могилі встановлено пам'ятник[1].

7 червня 1946 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області», село Ляхівці перейменовано на Глинівці, відповідно сільську раду — на Глиновецьку. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, село передане до Бердичівського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Андрушівського району[12].

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 307,8 га земель, в тому числі 2 058,1 га — рілля. Господарство вирощувало зернові й технічні культури, розвивало м'ясо-молочне тваринництво. При колгоспі діяли механічна і деревообробна майстерні, млин. 56 колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука.

У селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини[1].

10 серпня 2015 року включене до складу новоутвореної Червоненської селищної територіальної громади Андрушівського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Бердичівського району Житомирської області[14].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Глинівці, Андрушівський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
  2. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 205. (рос. дореф.)
  3. а б Lachowce 2.) L., wś, pow. żytomierski … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 208. (пол.)
  4. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 23. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. а б Ляховцы // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 14. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  6. а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 160. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  7. а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 24-25. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  8. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  9. а б в Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 111-112. Процитовано 2 січня 2025.
  10. Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 42. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 2 січня 2025.
  11. Lachowce, wś, pow. żytomierski … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 53. (пол.)
  12. а б в Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 245, 543. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  13. Глиновецька сільська рада Житомирська область, Андрушівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  14. Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 січня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]